Гусятинська районна державна адміністрація
48201, смт.Гусятин, провулок Героїв Майдану, 1
 
укр рус eng
Пошук
Розширений пошук

Опитування

.
На головну / Соціальна сфера / Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації

Нормативні документи


Закон України ” Про Державний бюджет України на 2010 рік

Закон України ” Про державну соціальну допомогу  малозабезпеченим сім’ям”

Закон України ” Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”

Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”

Закон України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”

Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”

Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”

Закон України “Про соціальний захист дітей війни”

Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива»

Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 558 «Про затвердження Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги»

Постанова Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2000 року №  1192 «Про надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним»

                                                        

                                              Герб України


                     З А К О Н   У К Р А Ї Н И
       Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні
 
      ( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 22, ст.262 )

  { Вводиться в дію Постановою ВР 
N 963-XII ( 963-12 ) від 17.04.91, ВВР, 1991, N 22, ст.263 }


{ Із змінами, внесеними згідно із Законами 
N 2353-XII ( 2353-12 ) від 15.05.92, ВВР, 1992, N 32, ст.456
N 2803-XII ( 2803-12 ) від 19.11.92, ВВР, 1993, N 2, ст.9
N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78
- зміни діють по 31 грудня 2008 року }
{ Додатково див. Рішення Конституційного Суду
N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1760-VI ( 1760-17 ) від 15.12.2009, ВВР, 2010, N 8, ст.62 }
{ У найменуванні і тексті Закону слова "Української РСР",
"УРСР" та "Радою Міністрів УРСР" замінено відповідно
словами "України" та "Кабінетом Міністрів України"
згідно із Законом N 2353-XII ( 2353-12 ) від 15.05.92 }

Після 1917 року, в період громадянської війни і наступні
десятиріччя на землі України пролилося багато людської крові.
Мільйони безвинних людей на підставі антигуманних і
антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і
свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяльність,
висловлювання та релігійні переконання. Особливо тяжкою спадщиною
минулого є масові репресії, які чинились сталінським режимом та
його провідниками в республіці. При судових і позасудових
розправах грубо нехтувались норми Конституції, покликані охороняти
права і свободи громадян, елементарні норми судочинства.
     Відмічаючи,  що  частину  осіб,  репресованих  у 30-40-х і на 
початку 50-х років, уже поновлено в правах на підставі
законодавства Союзу РСР, Верховна Рада України вважає, що
реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь
період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і
поширюватись на осіб, необгрунтовано засуджених за цей час судами
України або репресованих на території республіки іншими
державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя
або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання
за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення
до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших
громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального,
класового, національного і релігійного характеру.
     Верховна  Рада України засуджує репресії і відмежовується від 
терористичних методів керівництва суспільством, висловлює
співчуття жертвам необгрунтованих репресій, їх рідним і близьким,
проголошує намір неухильно добиватись відновлення справедливості,
усунення наслідків свавілля і порушень громадянських прав, прагне
забезпечити посильну на цей час компенсацію матеріальної і
моральної шкоди, заподіяної незаконними репресіями, реабілітованим
та їх сім'ям, та гарантує народу України, що подібне ніколи не
повториться, що права людини і законність будуть свято
додержуватись.
     Цим  Законом  ліквідуються  наслідки  беззаконня,  допущені з 
політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права,
встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги
реабілітованим.



     Стаття 1. Вважати  реабілітованими  осіб,  які  з  політичних 
мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям
позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками",
особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за
вчинення на території України діянь, кваліфікованих як
контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до
набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність
за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб,
зазначених у статті 2 цього Закону.
     Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
     -  антирадянську  агітацію  і  пропаганду за статтею 7 Закону 
СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25
грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України
( 2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української
РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії
Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про
внесення змін і доповнень до Кримінального і
Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
     -   поширення   завідомо  неправдивих  вигадок,  що  порочать 
радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1
Кримінального кодексу України;
     - порушення законів про відокремлення церкви  від  держави  і 
школи від церкви, посягання на особу та права громадян під
приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були
поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою
розпустою.
    Дія  цієї статті поширюється на осіб, громадян  України,  які 
постійно проживали в Україні і яких з різних причин було
переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необгрунтовано
засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи
піддано репресіям позасудовими органами. { Статтю 1 доповнено
частиною третьою згідно із Законом N 2353-12 від 15.05.92 }
     Підлягають реабілітації також особи, щодо яких  з  політичних 
мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.



     Стаття 2. Реабілітації  не  підлягають  особи,  щодо  яких  у 
матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів, які
підтверджують обгрунтованість притягнення їх до відповідальності
за:
     -  зраду  батьківщини,  шпигунство,  диверсії,    шкідництво, 
саботаж, терористичні акти;
     - злочини проти людства  і  людяності,  каральні  акції  щодо 
мирного населення, вбивства, мордування громадян і пособництво в
цьому окупантам у період Великої Вітчизняної війни;
     -  збройні  вторгнення  на  територію  України,   організацію 
збройних формувань, які чинили вбивства, розбої, грабежі й інші
насильства, та особисту участь у вчиненні цих злочинів.
     Не підлягають реабілітації також особи, засуджені за  злочини 
проти правосуддя, пов'язані з застосуванням репресій, навіть якщо
вони самі згодом зазнали репресій.



     Стаття 3. Реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих  з 
постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням
органів державної влади і управління з політичних, соціальних,
національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з
куркульством, противниками колективізації, так званими
бандпособниками та їх сім'ями.



     Стаття   4.  Поновити  реабілітованих  в  усіх  громадянських 
правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і
місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши
це право на членів їх сімей.
     Визнати недійсними пов'язані з застосуванням репресій рішення 
про позбавлення державних нагород, учених ступенів, військових,
спеціальних і почесних звань, пенсій та інших прав.
     За бажанням реабілітованого або його родичів  у  разі  смерті 
реабілітованого повідомлення про реабілітацію має бути безкоштовно
опубліковано в пресі чи іншим способом доведено до відома
громадськості за місцем роботи або проживання реабілітованого.



     Стаття  5.  Встановити  для  осіб,  які відбували покарання у 
вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні
заклади і згодом реабілітовані відповідно до статті 1 цього
Закону, грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної
заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш
як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово як грошова
компенсація реабілітованій особі виплачується до 15 мінімальних
заробітних плат, а решта належних грошей - протягом наступних
п'яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся
нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово.
Виплата компенсації спадкоємцям не проводиться, крім випадків,
коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим.
{ Частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2353-12 від 15.05.92, в редакції Закону N 2803-12 від 19.11.92 }
     Вилучені будівлі та інше майно по  можливості  (якщо  будинок 
незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або
його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості
заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.
     Не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, 
що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних
нормативних актів.
     Заяви  про  компенсацію  та  повернення  майна  подаються  не 
пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з
дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим
Законом.
     Порядок  виплати   компенсації,    повернення    майна    або 
відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням,
затверджуваним Кабінетом Міністрів України.



     Стаття  6.  Реабілітованим  громадянам відповідно до статті 1 
цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в
місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому
лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для
призначення трудових пенсій.
     Реабілітованим громадянам, які потребують поліпшення житлових 
умов, надається право на першочергове одержання житла.
     В разі смерті реабілітованої особи це право  зберігається  за 
одним з подружжя, якщо вони не створили нову сім'ю, а також за
батьками і дітьми, які проживали спільно до арешту і у зв'язку з
застосуванням репресій втратили право на займане жиле приміщення
та потребують поліпшення житлових умов.
     Реабілітовані особи, які проживають у  сільській  місцевості, 
мають право на одержання безпроцентної позики та першочергове
забезпечення будівельними матеріалами для будівництва житла.
     Якщо реабілітована особа згідно  з  статтею  1  цього  Закону 
стала інвалідом внаслідок репресій або є пенсіонером, їй надається
також право на:
     -  одержання  пільгових  путівок  для    санаторно-курортного 
лікування та відпочинку;
     - за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем 
і відсутності протипоказань до керування ним - забезпечення
автомобілем безоплатно, за наявності медичних показань для
забезпечення автомобілем і протипоказань до керування ним -
забезпечення автомобілем з правом передачі керування автомобілем
члену сім'ї на пільгових умовах, що визначаються Кабінетом
Міністрів України; { Абзац третій частини п'ятої статті 6 в
редакції Закону N 1760-VI ( 1760-17 ) від 15.12.2009 }
     -  безплатний  проїзд  всіма  видами  міського  пасажирського 
транспорту (крім таксі) та на автомобільному транспорті загального
користування (за винятком таксі) в сільській місцевості в межах
адміністративного району;
     - зниження оплати жилої площі та  комунальних  послуг  на  50 
процентів в межах норм, передбачених чинним законодавством;
     -  позачергове  надання  медичної  допомоги  і   50-процентне 
зниження вартості ліків за рецептом;
     -  переважне  право  на  вступ  до  садівницьких   товариств, 
першочергове право на вступ до житлово-будівельних кооперативів;
     - першочергове встановлення телефону.
     Особи, реабілітовані відповідно до цього Закону, мають  право 
на безплатну консультацію адвокатів з питань, пов'язаних з
реабілітацією.
     Реабілітованим, які мають право на  передбачені  цим  Законом 
пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується
Кабінетом Міністрів України.
     Видача  цього  посвідчення  проводиться  за місцем проживання 
виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних
депутатів.
     Чинність статей 4, 5 та 6 цього Закону поширюється на  жертви 
політичних репресій, що були реабілітовані до прийняття цього
Закону.
     Пільги  з  оплати  жилої площі, комунальних послуг та проїзду 
надаються за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї в
розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищував
величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. { Статтю 6
доповнено частиною десятою згідно із Законом N 107-VI ( 107-17 )
від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням
Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }



     Стаття 7. Встановити такий порядок застосування статей 1 і  2 
цього Закону.
     Органи прокуратури у взаємодії з органами  державної  безпеки 
проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх
кримінальних справ, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону,
рішення по яких не були скасовані до моменту його прийняття.
     На  реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні 
довідки.
     При  наявності  підстав для визнання особи такою, що згідно з 
статтею 2 цього Закону не підлягає реабілітації, прокурор надсилає
справу з висновком:
     щодо засуджених судами  -  до  тих  же  судів,  які  виносили 
останнє судове рішення. Справи, по яких вироки, ухвали, постанови
було винесено ліквідованими або розформованими судами, а також
військовими трибуналами щодо цивільних осіб, передаються на
розгляд тих судів, до підсудності яких ці справи віднесено чинним
законодавством. Територіальна підсудність справи визначається за
місцем винесення останнього судового рішення;
     щодо  підданих покаранню за рішенням позасудових органів - до 
Верховного Суду України, обласних та Київського міського судів,
військових трибуналів округів, Чорноморського флоту, на території
яких застосовувались репресії.
     Внаслідок розгляду справи суд  може  прийняти  одне  з  таких 
рішень:
     -  визнати,  що  особу  обгрунтовано  засуджено  або  піддано 
покаранню позасудовим органом і на неї не поширюється дія статті 1
цього Закону;
     - визнати, що  особу  необгрунтовано  засуджено  або  піддано 
покаранню позасудовим органом і вона підлягає реабілітації згідно
з статтею 1 цього Закону.
     При  розгляді  справи  суд  може також внести зміни до раніше 
винесених вироку, ухвали і постанови судів чи до рішення
позасудових органів.
    Надати Верховному Суду України  повноваження щодо  перегляду в 
порядку нагляду і за нововиявленими обставинами кримінальних
справ, розглянутих Верховними Судами України, Союзу РСР,
військовими трибуналами та позасудовими органами, в тому числі за
межами територій колишнього Радянського Союзу, щодо осіб, які на
момент застосування репресій були громадянами України. { Статтю 7
доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 2353-12 від
15.05.92 }
    Надати  право судам поширювати дію статей 4-6 цього Закону  на 
осіб, реабілітованих в загальному порядку, коли є підстави
розглядати факт притягнення їх до кримінальної відповідальності за
статтями 58-1 та 80 Кримінального Кодексу Української РСР
1927 року як політичну репресію. { Статтю 7 доповнено частиною
восьмою згідно із Законом N 2353-12 від 15.05.92 }



     Стаття 8. Особі, яку визнано судом чи  військовим  трибуналом 
такою, що не підлягає реабілітації, вручається копія ухвали
(постанови), а в разі визнання необгрунтовано засудженою або
підданою покаранню за рішенням позасудового органу - довідка про
реабілітацію.
     Ухвалу (постанову) суду чи військового  трибуналу  може  бути 
опротестовано прокурором або головою відповідного суду чи
оскаржено особою, якій відмовлено в реабілітації.
     Протести в порядку нагляду  і за  нововиявленими  обставинами 
розглядаються у звичайному порядку, передбаченому нормами
Кримінально-процесуального кодексу України.



     Стаття  9. Вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту 
розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням
матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та
інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону,
покласти на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З
цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії,
положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.
     За  дорученням  цих  комісій    органи    внутрішніх    справ 
встановлюють факти безпідставності заслання і вислання,
направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення
майна у зв'язку з необгрунтованими репресіями і матеріали
перевірки надсилають комісіям.




 Голова Верховної Ради України                           Л.КРАВЧУК 



 м. Київ, 17 квітня 1991 року 
N 962-XII

 

                             Герб України                             
 
                    З А К О Н   У К Р А Ї Н И 


             Про охорону дитинства 
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 30, ст.142 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 3109-III ( 3109-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 32, ст.232
N 177-IV ( 177-15 ) від 26.09.2002, ВВР, 2002, N 46, ст.347
N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86
N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250
N 1410-IV ( 1410-15 ) від 03.02.2004, ВВР, 2004, N 19, ст.251
N 2304-IV ( 2304-15 ) від 11.01.2005, ВВР, 2005, N 6, ст.144
N 2353-IV ( 2353-15 ) від 18.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.191
N 2414-IV ( 2414-15 ) від 03.02.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.202
N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,
ст.267
N 257-VI ( 257-17 ) від 10.04.2008, ВВР, 2008, N 24, ст.230
N 1397-VI ( 1397-17 ) від 21.05.2009, ВВР, 2009, N 41, ст.596 }

Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як
стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення
реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту,
соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади
державної політики у цій сфері.



                             Розділ I 



                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 



     Стаття 1. Визначення термінів 



     У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 



     дитина - особа віком до 18 років (повноліття),  якщо згідно з 
законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої
раніше;



     дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття; 



     охорона дитинства - система державних та громадських заходів, 
спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного
виховання і розвитку дитини та захисту її прав;



     дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки; 



     діти, позбавлені   батьківського   піклування,  -  діти,  які 
залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх
батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення
батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або
недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в
місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час
слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з
ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх
місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм
виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти,
діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та
безпритульні діти;



     безпритульні діти - діти,  які були покинуті  батьками,  самі 
залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не
мають певного місця проживання;



     дитина-інвалід -   дитина   зі   стійким   розладом   функцій 
організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими
вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження
її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової
соціальної допомоги і захисту;



     дитина-біженець  -  дитина,  яка  не є громадянином України і 
внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за
ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства
(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних
переконань перебуває за межами країни своєї громадянської
належності та не може користуватися захистом цієї країни або не
бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або,
не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни
свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає
повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; ( Абзац
дев'ятий статті 1 в редакції Закону N 177-IV ( 177-15 ) від
26.09.2002 )



     неповна сім'я - сім'я,  що складається з матері або батька  і 
дитини (дітей);



     багатодітна сім'я  -  сім'я,  що  складається  з батьків (або 
одного з батьків) і трьох та більше дітей;



     прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для 
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від
1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання;



     дитячий  будинок  сімейного  типу   -   окрема   сім'я,   яка 
створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не
перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання
не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування;



     контакт  з  дитиною  -  реалізація  матір'ю,  батьком, іншими 
членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не
проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених
осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або
дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
{ Статтю 1 доповнено абзацом чотирнадцятим згідно із Законом
N 1397-VI ( 1397-17 ) від 21.05.2009 }



     Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його 
завдання



     Законодавство про   охорону    дитинства    грунтується    на 
Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конвенції ООН про права
дитини ( 995_021 ), міжнародних договорах, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону,
а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні
відносини у цій сфері.



     Завданням законодавства  про  охорону  дитинства є розширення 
соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного,
інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління,
створення соціально-економічних і правових інститутів з метою
захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.



     Стаття 3. Основні принципи охорони дитинства 



     Всі діти  на території України,  незалежно від раси,  кольору 
шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань,
національного, етнічного або соціального походження, майнового
стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб,
які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права
і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими
актами.



     У порядку,  встановленому  законодавством,  держава  гарантує 
всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги,
необхідної для забезпечення захисту їх прав.



     Стаття 4. Система заходів щодо охорони дитинства 



     Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає: 



     визначення основних  правових,  економічних,  організаційних, 
культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства,
удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист
дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими
нормами у цій сфері;



     забезпечення належних  умов  для охорони здоров'я,  навчання, 
виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та
інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної
адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному
оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та
рівності;



     проведення державної  політики,  спрямованої  на   реалізацію 
цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг
та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки
до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з
актуальних проблем дитинства;



     встановлення відповідальності  юридичних  і   фізичних   осіб 
(посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів
дитини, заподіяння їй шкоди.



     Стаття 5. Організація охорони дитинства 



     Основні засади охорони дитинства та державну політику  у  цій 
сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження
відповідних загальнодержавних програм.



     Проведення державної   політики   щодо   охорони   дитинства, 
розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм
соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію
діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій
сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет
Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан
демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції
його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень.



     Місцеві органи   виконавчої   влади   та   органи   місцевого 
самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом,
забезпечують:



     проведення державної  політики  у  сфері  охорони  дитинства, 
розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм
поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;



     розвиток мережі   навчальних   закладів,   закладів   охорони 
здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних
закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля,
відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх
матеріально-технічної бази;



     вирішення питань   щодо   встановлення  опіки  і  піклування, 
створення інших передбачених законодавством умов для виховання
дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків
батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися
без батьківського піклування, а також для захисту особистих і
майнових прав та інтересів дітей;



     організацію   безкоштовного   харчування   учнів  1-4  класів 
загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з
неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних
закладах; ( Дію абзацу п'ятого частини третьої статті 5 зупинено
на 2003 рік (щодо забезпечення безкоштовним харчуванням учнів 1-3
класів загальноосвітніх навчальних закладів, крім дітей-сиріт,
дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із
малозабезпечених сімей) згідно із Законом N 380-IV ( 380-15 ) від
26.12.2002; дію абзацу п'ятого частини третьої статті 5 зупинено
на 2004 рік щодо забезпечення безкоштовним харчуванням учнів 1-3
класів загальноосвітніх навчальних закладів, крім дітей-сиріт,
дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із
малозабезпечених сімей згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від
27.11.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV
( 2505-15 ) від 25.03.2005 )



     організацію пільгового     проїзду    міським    пасажирським 
транспортом (крім таксі), автомобільним транспортом загального
користування (крім таксі) в сільській місцевості учнів
загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з
неповних та багатодітних сімей, що навчаються в
професійно-технічних навчальних закладах;



     вирішення питань про  надання  пільг  та  державної  допомоги 
дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства;



     контроль   за   дотриманням  в  ігрових  залах,  комп'ютерних 
клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та
громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;
( Частину третю статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом
N 2304-IV ( 2304-15 ) від 11.01.2005 )



     вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх 
компетенції законодавством України.



     Інші органи виконавчої влади в межах своїх повноважень: 



     подають Кабінету   Міністрів    України    пропозиції    щодо 
вдосконалення положень законодавства, які стосуються забезпечення
захисту прав дітей;



     подають висновки до проектів законодавчих актів із зазначених 
питань;



     надають засобам  масової інформації,  громадськості та особам 
чи органам, які займаються вирішенням питань захисту дітей,
загальну інформацію про забезпечення захисту прав дітей.
{  Частина   четверта   статті   5   в  редакції  Закону N 1397-VI 
( 1397-17 ) від 21.05.2009 }



     У порядку,  встановленому законодавством,  трудові колективи, 
благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть
брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони
дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвиненої
системи патронату дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування, підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів,
спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання,
освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку
дитини.



     Держава сприяє    трудовим    колективам,    громадським   та 
благодійним організаціям, іншим об'єднанням громадян та фізичним
особам у їх діяльності, спрямованій на поліпшення становища дітей,
охорону їх прав та інтересів, заохочує розвиток усіх форм
благодійності, патронату і спонсорства щодо дітей шляхом надання
податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг у
порядку, встановленому законами України.



                            Розділ II 



                     ПРАВА ТА СВОБОДИ ДИТИНИ 



     Стаття 6. Право на життя та охорону здоров'я 



     Кожна дитина  має  право  на  життя  з  моменту визначення її 
живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої
організації охорони здоров'я.



     Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну 
кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах
охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і
здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню
навичок здорового способу життя.



     З цією метою держава вживає заходів щодо: 



     зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності; 



     забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям; 



     боротьби з  хворобами  і  недоїданням,  у  тому  числі шляхом 
надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових
продуктів та чистої питної води;



     створення безпечних і здорових умов праці; 



     надання матерям   належних   послуг   з  охорони  здоров'я  у 
допологовий і післяпологовий періоди;



     забезпечення всіх прошарків суспільства,  зокрема  батьків  і 
дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування
дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов
проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;



     розвитку просвітницької  роботи,  послуг  у галузі планування 
сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я;



     пільгового забезпечення  дітей  ліками   та   харчуванням   у 
порядку, встановленому законодавством.



     Стаття 7. Право на ім'я та громадянство 



     Кожна дитина  з  моменту  народження  має  право  на  ім'я та 
громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини
визначаються сімейним законодавством, реєстрацію актів
цивільного стану, а підстави і порядок набуття та зміни
громадянства визначаються Законом України "Про громадянство
України" ( 2235-14 ), іншими нормативно-правовими актами.
(  Стаття  7  із  змінами,  внесеними  згідно із Законом N 1410-IV 
( 1410-15 ) від 03.02.2004 )



     Стаття 8. Право на достатній життєвий рівень 



     Кожна дитина має право на  рівень  життя,  достатній  для  її 
фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і
соціального розвитку.



     Батьки або особи,  які їх замінюють,  несуть відповідальність 
за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини,
відповідно до законів України.



     Стаття 9. Право дитини на вільне висловлення думки та 
отримання інформації



     Кожна дитина  має  право  на  вільне  висловлювання особистої 
думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної
активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право
включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати,
поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій
формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової
інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо)
чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до
інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних
джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і
психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному
благополуччю.



     Діти мають  право  звертатися  до  органів  державної  влади, 
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,
організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із
зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами
та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та
скаргами про їх порушення.



     З метою реалізації цього права держава сприяє: 



     поширенню засобами  масової  інформації матеріалів,  корисних 
для розвитку дитини;



     виданню та розповсюдженню дитячої літератури  та  підручників 
шляхом створення пільгових умов для їх видання;



     міжнародному співробітництву  у  сфері  обміну  та  поширення 
інформації та матеріалів, що надходять із різних національних і
міжнародних джерел;



     діяльності засобів   масової   інформації,   спрямованій   на 
задоволення мовних потреб дітей, у тому числі тих, які належать до
національних меншин.



     Здійснення прав  дитини  на  вільне  висловлювання  думки  та 
отримання інформації може бути обмежене законом в інтересах
національної безпеки, територіальної цілісності або громадського
порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони
здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей,
для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,
або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.



     Стаття 10. Право на захист від усіх форм насильства 



     Кожній дитині   гарантується   право   на  свободу,  особисту 
недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї,
навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на
принципах, що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і
виключають приниження честі та гідності дитини.



     Держава здійснює захист дитини від: 



     усіх форм   фізичного   і   психічного   насильства,  образи, 
недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи
сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які
їх замінюють;



     втягнення у  злочинну  діяльність,  залучення   до   вживання 
алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;



     залучення до    екстремістських   релігійних   психокультових 
угруповань та течій, використання її для створення та
розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до
проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор
тощо.



     Держава  через  органи  опіки  і піклування, служби у справах 
неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді
у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам,
які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та
виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі
інформації про ці випадки для розгляду до відповідних
уповноважених законом органів для проведення розслідування і
вжиття заходів щодо припинення насильства. ( Частина третя статті
10 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3109-III ( 3109-14 )
від 07.03.2002, N 2353-IV ( 2353-15 ) від 18.01.2005 )



     Дитина вправі   особисто   звернутися   до  органу  опіки  та 
піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних
служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за
захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. ( Частина
четверта статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 3109-III ( 3109-14 ) від 07.03.2002, N 2353-IV ( 2353-15 ) від
18.01.2005 )



     Розголошення чи  публікація  будь-якої інформації про дитину, 
що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника
дитини забороняється.



     Процедура розгляду скарг дітей на порушення їх прав і свобод, 
жорстоке поводження, насильство і знущання над ними в сім'ї та
поза її межами встановлюється законодавством.



                            Розділ III 



                          ДИТИНА І СІМ'Я 



     Стаття 11. Дитина і сім'я 



     Сім'я є   природним  середовищем  для  фізичного,  духовного, 
інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її
матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення
належних умов для цього.



     Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками 
або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.



     Батько і  мати  мають  рівні  права  та  обов'язки щодо своїх 
дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є
забезпечення інтересів своєї дитини.



     Стаття 12. Права, обов'язки та відповідальність батьків за 
виховання та розвиток дитини



     Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. 
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за
виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх
замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину,
піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний
розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її
природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до
самостійного життя та праці.



     Виховання дитини    має   спрямовуватися   на   розвиток   її 
особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови,
національних історичних і культурних цінностей українського та
інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві
в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення
рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між
народами, етнічними, національними, релігійними групами.



     Держава надає батькам або особам,  які їх замінюють, допомогу 
у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає
права сім'ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів.



     Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків 
без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку
утримувати дітей.



     Порядок і  розміри відшкодування витрат на перебування дитини 
в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті,
школі-інтернаті, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї,
іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування, встановлюються законодавством України.



     Батьки або особи,  які їх замінюють,  несуть відповідальність 
за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону
здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та
ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до
закону.



     У разі   відмови   від  надання  дитині  необхідної  медичної 
допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх
замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні
працівники у разі критичного стану здоров'я дитини, який потребує
термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків
або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення
дитини в небезпеці.



     Стаття 13. Державна допомога сім'ям з дітьми 



     З метою  створення  належних  матеріальних умов для виховання 
дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють,
соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну
допомогу сім'ям з дітьми" ( 2811-12 ) та іншими законами України.



     Сім'ям з  дітьми  у  порядку,   що   визначається   Кабінетом 
Міністрів України, надаються пільгові довгострокові кредити на
придбання житла, предметів довгострокового користування та житлове
будівництво.



     Стаття 14. Розлучення дитини з сім'єю 



     Діти та  батьки  не повинні розлучатися всупереч їх волі,  за 
винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах
дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.



     Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним 
або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в
порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та
побажання дитини.



     Стаття 15. Право дитини на контакт з батьками, 
які проживають окремо
{  Назва  статті  15  в  редакції Закону N 1397-VI ( 1397-17 ) від 
21.05.2009 }



     Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має 
право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і
прямих контактів.



     Батьки, які  проживають окремо від дитини,  зобов'язані брати 
участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом
визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному
вихованню дитини.



     У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з 
батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої
участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків
виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з
цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому
законом.



     Дитина має   право  на  отримання  інформації  про  відсутніх 
батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному
здоров'ю.



     Стаття 16. Право дитини на контакт з батьками, іншими 
членами сім'ї та родичами, які проживають
у різних державах
{  Назва  статті  16  в  редакції Закону N 1397-VI ( 1397-17 ) від 
21.05.2009 }



     Дитина, батьки якої проживають у різних державах,  має  право 
на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками.
Дитина та її батьки для возз'єднання сім'ї мають право на вільний
в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому
законом.



     Батьки,   інші   члени  сім'ї  та  родичі,  зокрема  ті,  які 
проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному
реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов'язані
гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання
після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної
зміни її місця проживання.
{  Статтю 16 доповнено частиною другою згідно із Законом N 1397-VI 
( 1397-17 ) від 21.05.2009 }



     Стаття 16-1. Заходи і гарантії забезпечення виконання 
рішення суду про реалізацію права дитини
на контакт



     Заходи і  гарантії  забезпечення  виконання  рішення суду про 
реалізацію права дитини на контакт визначаються судом у кожному
конкретному випадку.



     Такими заходами і гарантіями є: 



     зобов'язання особи,   яка  контактує  з  дитиною,  оплачувати 
витрати, пов'язані з переїздом та проживанням дитини, а також, у
разі потреби, - будь-якої іншої особи, яка супроводжує дитину,
повідомляти особі, з якою проживає дитина, про місце перебування
дитини під час реалізації нею права на контакт, з'являтися
особисто разом з дитиною до органу опіки та піклування з
періодичністю, визначеною судом;



     заборона зміни  місця  перебування  дитини під час реалізації 
нею права на контакт;



     реалізація права на контакт з дитиною на території  іноземної 
держави за умови подання органу опіки та піклування за місцем
проживання дитини документа, що підтверджує визнання рішення суду
України про контакт з дитиною на території іншої держави;



     інші заходи, передбачені законом.
{  Закон  доповнено  статтею  16-1  згідно  із Законом  N  1397-VI 
( 1397-17 ) від 21.05.2009 }



     Стаття 17. Право дитини на майно 



     Кожна дитина,  в  тому  числі  й  усиновлена,  має  право  на 
одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і
грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або
визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця
проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не
втрачає права на успадкування їх майна.



     У разі  визнання  батьків  або  одного  з  них  рішенням суду 
безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх
коштів і майна.



     Батьки або  особи,  які  їх  замінюють,  не  мають  права без 
дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які
підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації,
відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати
розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені
дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.



     Суд у  разі  позбавлення  батьків   батьківських   прав   або 
відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно
накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що
повідомляє нотаріальну контору за місцем знаходження майна та
житла.



     Інші майнові   права   дитини   та   порядок    їх    захисту 
встановлюються законами України.



     Стаття 18. Право дитини на житло 



     Держава забезпечує   право   дитини  на  проживання  в  таких 
санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її
фізичному та розумовому розвитку.



     Діти -  члени  сім'ї  наймача  або власника жилого приміщення 
мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником
або наймачем.



     Органи опіки  та  піклування зобов'язані здійснювати контроль 
за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та
житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі
нового житла.



                            Розділ IV 



                       ДИТИНА І СУСПІЛЬСТВО 



     Стаття 19. Право на освіту 



     Кожна дитина має право на освіту. 



     Держава гарантує  доступність  і  безоплатність   дошкільної, 
повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в
державних і комунальних навчальних закладах; надання державних
стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку,
встановленому законодавством України.



     Держава забезпечує  право  на  вибір  навчального  закладу  і 
навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і
комунальних навчальних закладах.



     Місцеві органи   виконавчої   влади   та   органи   місцевого 
самоврядування організовують облік дітей дошкільного та шкільного
віку для виконання вимог щодо навчання дітей у загальноосвітніх
навчальних закладах.



     Учні державних   професійно-технічних   навчальних  закладів, 
студенти вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації з числа
дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування,
перебувають на повному утриманні держави. Порядок повного
державного утримання та забезпечення учнів державних
професійно-технічних навчальних закладів безоплатним харчуванням і
стипендією встановлюється Кабінетом Міністрів України.



     Діти-сироти та діти,  позбавлені батьківського піклування (за 
винятком тих, які мають вади фізичного та розумового розвитку і не
можуть навчатися в загальних навчальних закладах), навчаються в
загальноосвітніх школах.



     Для  дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, які потребують 
опіки і стороннього догляду, органи управління освітою, за згодою
батьків дітей або осіб, які їх замінюють, забезпечують навчання в
загальноосвітніх та спеціальних загальноосвітніх навчальних
закладах за відповідними навчальними програмами, у тому числі і в
домашніх умовах. ( Статтю 19 доповнено частиною згідно із Законом
N 2414-IV ( 2414-15 ) від 03.02.2005 )



     Діти-інваліди та інваліди  з  дитинства,  які  перебувають  у 
реабілітаційних закладах, закладах та установах системи охорони
здоров'я, системи праці та соціального захисту населення, мають
право на здобуття освіти за індивідуальними навчальними
програмами, які узгоджуються з індивідуальними програмами
реабілітації дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства. ( Статтю 19
доповнено частиною згідно із Законом N 2414-IV ( 2414-15 ) від
03.02.2005 )



     Держава забезпечує пільгові умови для вступу до державних  та 
комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладів
дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського
піклування, та іншим категоріям дітей, які потребують соціального
захисту, за умови наявності у них достатнього рівня підготовки.



     Норми навантаження   у   навчальних   програмах   та   планах 
навчальних закладів повинні визначатися з урахуванням віку та
стану здоров'я дітей. Контроль за дотриманням цих норм у порядку,
встановленому законодавством, забезпечують органи управління
освітою та органи охорони здоров'я.



     У порядку,  встановленому законодавством,  держава забезпечує 
підтримку та заохочення особливо обдарованих дітей шляхом
направлення їх на навчання до провідних вітчизняних та іноземних
навчальних закладів і встановлення спеціальних стипендій.



     Стаття 20. Залучення дитини до національної та світової 
культури



     З метою   сприяння   соціальному,    духовному,    моральному 
благополуччю, всебічному здоровому розвитку дитини держава
забезпечує їй безкоштовний доступ до національних духовних та
історичних цінностей, досягнень світової культури шляхом надання
можливості користування бібліотечними фондами, виставковими
залами, музеями тощо. З цією метою створюється мережа спеціальних
дитячих закладів культури, закладів позашкільної освіти,
діяльність яких спрямовується на сприяння розвитку індивідуальної
та колективної творчості дітей.



     Розробка навчальних програм,  що застосовуються в  навчальних 
закладах, повинна базуватися на найкращих здобутках людства у
сфері культури, засадах моралі та добра, національних духовних
традиціях.



     Держава сприяє  випуску  і  забезпеченню доступності кіно- та 
відеофільмів, теле- і радіопередач, виданню друкованих засобів
масової інформації, розрахованих на дитячу та молодіжну аудиторію,
а також поширенню іншої корисної для культурного розвитку дітей
інформації.



     Забороняється пропагування   у   засобах  масової  інформації 
культу насильства і жорстокості, розповсюдження порнографії та
інформації, що зневажає людську гідність і завдає шкоди моральному
благополуччю дитини.



     Стаття 21. Дитина і праця 



     Порядок застосування праці дітей визначається  законодавством 
України про працю.



     Вік, з   якого   допускається  прийняття  дитини  на  роботу, 
становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть
прийматися на роботу, що не завдає шкоди їх здоров'ю і навчанню,
за згодою одного з батьків або особи, яка замінює батьків.



     Для дітей,  молодших  16  років,  тривалість  робочого   часу 
обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної
підготовки. Час, витрачений дитиною за згодою власника або
уповноваженого ним органу на професійну підготовку в межах
встановленого законодавством робочого часу, зараховується як
робочий час.



     Забороняється  залучення  дітей  до  найгірших  форм  дитячої 
праці, участі у важких роботах і роботах з шкідливими або
небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах та до
праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час.
( Частина четверта статті 21 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2414-IV ( 2414-15 ) від 03.02.2005 )



     До найгірших форм дитячої праці належать: 



     усі форми рабства або практика,  подібна до рабства, зокрема, 
продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також
примусова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове
вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;



     використання, вербування або пропонування дитини для зайняття 
проституцією, виробництва порнографічної продукції чи
порнографічних вистав;



     використання, вербування    або   пропонування   дитини   для 
незаконної діяльності;



     робота, яка за своїм  характером  чи  умовами,  в  яких  вона 
виконується, може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю
дитини.
(  Статтю  21  доповнено  частиною  згідно  із  Законом  N 2414-IV 
( 2414-15 ) від 03.02.2005 )



     Діти приймаються на роботу лише після попереднього  медичного 
огляду за наявності письмового медичного висновку про відсутність
протипоказань для участі у трудовій діяльності та в подальшому до
досягнення 21 року щорічно підлягають обов'язковим профілактичним
медичним оглядам.



     Участь у  трудовій  діяльності  дітей-інвалідів  та  дітей  з 
вадами фізичного та розумового розвитку забезпечується шляхом
створення відповідної мережі робочих місць.



     З метою захисту  своїх  трудових  прав  діти,  які  працюють, 
можуть створювати професійні спілки або вступати до існуючих
професійних спілок у порядку, встановленому законодавством
України.



     Державний контроль  і  нагляд  за  додержанням  трудових прав 
дитини забезпечується в порядку, встановленому законодавством
України.



     Стаття 22. Право на зайняття підприємницькою діяльністю 



     Діти, які  досягли  16-річного  віку,  мають  право займатися 
підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного
сільськогосподарського підприємства та членами селянського
(фермерського) господарства в порядку, встановленому законом.



     Стаття 23. Право на об'єднання в дитячі та молодіжні 
організації



     Діти мають   право  на  об'єднання  в  самостійні  дитячі  та 
молодіжні громадські організації за умови, що їх діяльність не
суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законам України,
не порушує громадський порядок і безпеку держави, права і свободи
інших осіб, не шкодить моралі та здоров'ю дітей та інших громадян.



     Дитячі громадські    організації   можуть   створювати   свої 
об'єднання, встановлювати контакти з дитячими громадськими
організаціями інших країн, вступати до міжнародних дитячих
об'єднань.



     Створення дитячих  організацій  політичного  та   релігійного 
спрямування забороняється.



     Місцеві органи   виконавчої   влади   та   органи   місцевого 
самоврядування надають допомогу дитячим організаціям та
об'єднанням, сприяють їх роботі.



                             Розділ V 



                 ДИТИНА В НЕСПРИЯТЛИВИХ УМОВАХ ТА 
ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ



     Стаття 24. Утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, 
позбавлених батьківського піклування,
та безпритульних дітей



     Утримання і  виховання  дітей-сиріт  та  дітей,   позбавлених 
батьківського піклування, забезпечує держава.



     Безпритульні діти в порядку, встановленому законом, тимчасово 
розміщуються у притулках для неповнолітніх служб у справах
неповнолітніх, у яких створюються належні житлово-побутові умови
та умови, спрямовані на забезпечення їх соціальної адаптації та
підготовку до повернення у рідні сім'ї або передачі під опіку і
піклування, надається правова, психологічна, медична та інша
допомога таким дітям.



     Діти-сироти та  діти,  позбавлені  батьківського  піклування, 
повинні бути передані під опіку чи піклування, на усиновлення або
влаштовані на виховання в сім'ї громадян (прийомні сім'ї), в
будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки
сімейного типу на повне державне утримання. Вихованцям таких
закладів створюються необхідні умови для їх всебічного і
гармонійного розвитку, підготовки до самостійного життя та праці.



     Посадові особи  органів  державної влади та органів місцевого 
самоврядування, працівники Міністерства внутрішніх справ України,
працівники органів соціального захисту населення,
житлово-експлуатаційних організацій, навчальних закладів,
громадяни та інші особи, яким стало відомо про факт залишення
дитини без опіки (піклування) батьків, зобов'язані негайно
повідомити про це органи опіки та піклування за місцем знаходження
дитини.



     Усиновлення допускається виключно в інтересах дитини  України 
відповідно до закону.



     Усиновлення (удочеріння)  є  оформлена  спеціальним юридичним 
актом (рішенням суду) передача на виховання в сім'ю неповнолітньої
дитини на правах сина чи дочки.



     Усиновлення дитини,  яка  є громадянином України,  іноземними 
громадянами провадиться, якщо були вичерпані всі можливості щодо
передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в
сім'ї громадян України.



     Усиновлення  дитини,  яка  є  громадянином  України,  не може 
здійснюватися іноземцем, який не перебуває в шлюбі, за винятком,
коли іноземець є родичем дитини. { Статтю 24 доповнено частиною
згідно із Законом N 257-VI ( 257-17 ) від 10.04.2008 }



     Переважне право серед інших іноземних громадян на усиновлення 
дитини, яка є громадянином України, мають іноземні громадяни
країн, які уклали міжнародні договори з Україною про усиновлення
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.



     Порядок передачі  дітей  на  усиновлення,  а також здійснення 
контролю за умовами їх проживання і виховання в сім'ях
усиновителів встановлюється Кабінетом Міністрів України.



     Посередницька,  комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, 
передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї
громадян України, іноземців або осіб без громадянства
забороняється. ( Частина десята статті 24 в редакції Закону
N 2414-IV ( 2414-15 ) від 03.02.2005 )



     Порядок створення,      реорганізації      та      ліквідації 
навчально-виховних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, передачі дітей на виховання та спільне
проживання в прийомні сім'ї або дитячі будинки сімейного типу, а
також положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів
України.



     Працівники закладів для  дітей-сиріт  та  дітей,  позбавлених 
батьківського піклування, які здійснюють виховні функції, в разі
вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням
зазначеної роботи, притягаються до дисциплінарної відповідальності
у порядку, встановленому законом.



     Контроль за умовами виховання  і  проживання  дітей-сиріт  та 
дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ях опікунів
(піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу,
в прийомних сім'ях покладається на органи опіки і піклування,
центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді або інші
спеціально уповноважені органи. ( Частина тринадцята статті 24 із
змінами, внесеними згідно із Законами N 3109-III ( 3109-14 ) від
07.03.2002, N 2353-IV ( 2353-15 ) від 18.01.2005 )



     Стаття 25. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, 
позбавлених батьківського піклування



     Діти, які   внаслідок  смерті  батьків,  позбавлення  батьків 
батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися
без батьківського піклування, мають право на особливий захист і
допомогу з боку держави.



     Відсутність одного  або  обох  з  батьків  та   батьківського 
піклування підтверджується відповідними документами, які є
підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і
пільг, передбачених законодавством України.



     У разі    передачі    дітей-сиріт   та   дітей,   позбавлених 
батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в
будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки
сімейного типу та прийомні сім'ї жиле приміщення, в якому вони
проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування
їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку
сімейного типу, прийомній сім'ї незалежно від того, чи проживають
у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім'ї. Жиле
приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в
оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених
закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім'ї чи
дитячого будинку сімейного типу.



     Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які 
до передачі під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини,
дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу,
прийомні сім'ї не мали впорядкованого житла або вселення їх в
приміщення, яке зберігалося за ними, неможливе, забезпечуються
позачергово впорядкованим житлом за останнім місцем проживання в
порядку, встановленому законодавством України.



     Держава гарантує   матеріальну   допомогу   на   дітей,   які 
перебувають під опікою чи піклуванням, у дитячих будинках
сімейного типу і прийомних сім'ях у порядку, встановленому
законодавством України.



     Дітям-сиротам    та    дітям,    позбавленим    батьківського 
піклування, після досягнення ними 18-річного віку надається
одноразова допомога у розмірах і порядку, визначених Кабінетом
Міністрів України ( 823-2005-п ). ( Дію частини шостої статті 25
зупинено на 2003 рік згідно із Законом N 380-IV ( 380-15 ) від
26.12.2002; дію частини шостої статті 25 зупинено на 2004 рік
згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003; в редакції
Закону N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )
(  Установити,  що  у  2004  році  положення  і норми, передбачені 
частиною шостої статті 25 реалізуються в розмірах і порядку,
визначених Кабінетом Міністрів України, в межах видатків,
врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих
бюджетів на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від
27.11.2003 )



     Держава гарантує   працевлаштування   дітей-сиріт  та  дітей, 
позбавлених батьківського піклування, після повернення їх з
дитячих закладів, від опікунів чи піклувальників, з дитячих
будинків сімейного типу та прийомних сімей, закінчення навчання в
державних та комунальних навчальних закладах.



     Стаття 26. Захист прав дітей-інвалідів та дітей з вадами 
розумового або фізичного розвитку



 
     Дискримінація дітей-інвалідів та дітей  з  вадами  розумового 
або фізичного розвитку забороняється.



     Держава сприяє  створенню  дітям-інвалідам  та дітям з вадами 
розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими
громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку з
урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує
надання їм відповідної матеріальної допомоги, встановлення одному
з батьків дитини-інваліда чи особі, яка його замінює, на
підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм
власності, за його згодою, скороченого робочого дня, надання
додаткової оплачуваної відпустки на строк до 5 днів, відпустки без
збереження заробітної плати та інших пільг, передбачених
законодавством України.



     Дітям-інвалідам та  дітям  з  вадами розумового або фізичного 
розвитку надається безоплатна спеціалізована медична,
дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне
протезування у відповідних державних і комунальних закладах
охорони здоров'я, надається можливість отримати базову,
професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх
умовах. Таким дітям гарантується безоплатне забезпечення засобами
індивідуальної корекції.



     З метою   створення   умов   для   безперешкодного    доступу 
дітей-інвалідів та дітей з вадами фізичного розвитку до об'єктів
соціальної інфраструктури планування та забудова населених
пунктів, формування жилих районів, розробка проектних рішень,
будівництво та реконструкція будинків, споруд та їх комплексів,
об'єктів та засобів громадського транспорту повинні здійснюватися
з дотриманням вимог Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ).



     Діти-інваліди   мають   право   на   безоплатне  матеріальне, 
соціально-побутове і медичне забезпечення, а також забезпечення
медикаментами, технічними й іншими засобами індивідуальної
корекції відповідно до законодавства. ( Статтю 26 доповнено
частиною згідно із Законом N 2414-IV ( 2414-15 ) від 03.02.2005 )



     Діти-інваліди, які мають порушення  опорно-рухового  апарату, 
за наявності відповідного висновку медико-соціальної експертизи,
що підтверджує їх право на забезпечення автомобілем (у разі
необхідності з ручним керуванням), і яким виповнилося 5 років,
забезпечуються автотранспортними засобами на пільгових умовах.
Право на управління таким автотранспортним засобом, за наявності
відповідного документа на право управління автомобілем, набуває
один із повнолітніх членів сім'ї (або найближчих родичів)
інваліда. ( Статтю 26 доповнено частиною згідно із Законом
N 2414-IV ( 2414-15 ) від 03.02.2005 )



     Діти-інваліди, які   позбавлені  батьківського  піклування  і 
проживають у державних або комунальних дитячих закладах, після
досягнення повноліття забезпечуються житлом в порядку,
встановленому статтею 33 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні".



     Стаття 27. Заклади для дітей-інвалідів та дітей з вадами 
розумового або фізичного розвитку



     Для дітей-інвалідів  та  дітей  з   вадами   розумового   або 
фізичного розвитку, які не можуть навчатися в загальних навчальних
закладах, створюються спеціальні загальноосвітні школи
(школи-інтернати), загальноосвітні санаторні школи
(школи-інтернати), будинки-інтернати для дітей-інвалідів,
дошкільні та інші заклади, в яких вони утримуються за рахунок
держави. При направленні дітей до таких закладів останні мають
обиратися з урахуванням принципу їх максимальної територіальної
наближеності до місця проживання батьків або осіб, що їх
замінюють.



     Кошти на  фінансування  будівництва та утримання закладів для 
дітей-інвалідів і дітей з вадами розумового або фізичного розвитку
в Державному бюджеті України, бюджеті Автономної Республіки Крим
та місцевих бюджетах виділяються окремою статтею.



     Стаття 28. Захист дітей, які постраждали внаслідок стихійного 
лиха, техногенних аварій, катастроф



     Дітям, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних 
аварій, катастроф, держава забезпечує всебічну підтримку. В
порядку, встановленому законодавством, їм гарантується
першочергове і невідкладне відселення з небезпечної зони, надання
кваліфікованої безоплатної медичної допомоги, пенсійного,
соціального та іншого забезпечення, компенсацій за втрачене або
пошкоджене майно та житло, вживаються заходи щодо сприяння
возз'єднанню з членами сім'ї.



     Стаття 29. Державна допомога дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією, 
та дітям, хворим на інші невиліковні та тяжкі
хвороби



     Дітям, ураженим ВІЛ-інфекцією  (ВІЛ-інфіковані  та  хворі  на 
СНІД), гарантується державна допомога в порядку та обсягах,
визначених Законом України "Про запобігання захворюванню на
синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист
населення" ( 1972-12 ).



     Діти, хворі на інші невиліковні та тяжкі хвороби, мають право 
на державну допомогу в порядку, встановленому законодавством
України.



     Стаття 30. Заборона участі дітей у воєнних діях і збройних 
конфліктах



     Участь дітей у воєнних діях і збройних конфліктах,  створення 
дитячих воєнізованих організацій та формувань, пропаганда серед
дітей війни і насильства забороняються.



     Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту 
прав дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних
конфліктів, та догляду за ними. Їм надається матеріальна, медична
та інша допомога, в разі потреби їх влаштовують у заклади для
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,
заклади охорони здоров'я тощо.



     Стаття 31. Захист дітей-біженців 



     Держава  через  уповноважені органи вживає необхідних заходів 
щодо забезпечення захисту дітей-біженців на території України.



     Органи міграційної  служби сприяють розшуку батьків або інших 
законних представників дітей-біженців, розлучених із сім'ями,
влаштуванню таких дітей у відповідні дитячі заклади або сім'ї.



     Органи опіки  та піклування вживають заходів щодо тимчасового 
влаштування у відповідні дитячі заклади або сім'ї дітей-біженців,
розлучених з сім'ями, встановлення опіки чи піклування над такими
дітьми, сприяють дітям-біженцям, розлученим з сім'ями, у
реалізації їхніх прав.
( Стаття 31 в редакції Закону N 177-IV ( 177-15 ) від 26.09.2002 ) 



     Стаття 32. Захист дитини від незаконного переміщення 



     У порядку,   встановленому    законодавством    України    та 
відповідними міжнародними договорами, держава вживає заходів для
боротьби з незаконним переміщенням, вивезенням та неповерненням
дітей з-за кордону, їх викраденням, торгівлею та контрабандою
ними.



     Стаття 33. Захист прав дитини на особисту свободу 



     Право дитини на особисту свободу охороняється законом. 



     Затримання та   арешт   неповнолітніх    застосовується    як 
винятковий захід і тільки у випадках та порядку, встановлених
законом. Про затримання дитини відповідні органи негайно
повідомляють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи
прокуратури. Забороняється утримання дитини в одному приміщенні з
дорослими затриманими, арештованими чи засудженими особами.



     Порядок притягнення     неповнолітніх     до     кримінальної 
відповідальності та відбування ними покарання встановлюється
законом.



     Не допускається  застосування  до дитини насильства,  погроз, 
інших незаконних дій з метою примушення її дати показання як
свідка або визнання своєї вини.



     Примусові заходи  виховного  характеру  за  вчинення  дитиною 
злочину або в інших передбачених законом випадках застосовуються
до неї лише судом.



     Стаття 34. Захист прав дитини в спеціальних 
навчально-виховних закладах для неповнолітніх,
які потребують особливих умов виховання



     Неповнолітні правопорушники,  які  потребують  особливих умов 
виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до
загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних
училищ соціальної реабілітації.



     Неповнолітні, які   вживають    алкоголь,    наркотики,    та 
неповнолітні, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до
загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних
училищ соціальної реабілітації, в порядку, встановленому законом,
направляються до центрів медико-соціальної реабілітації
неповнолітніх.



     Дітям, які  перебувають  у зазначених закладах,  гарантується 
право на гуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров'я,
отримання базової освіти і професійної підготовки, побачення з
батьками або особами, які їх замінюють, відпустку, листування, на
отримання передач, посилок від батьків, гуманітарних, благодійних
та інших громадських організацій, які виявили бажання допомогти
їм, у порядку, встановленому законодавством України.



                            Розділ VI 



                  ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ 
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ДИТИНСТВА



     Стаття 35. Відповідальність за порушення законодавства про 
охорону дитинства



     Особи, винні  у  порушенні  вимог  законодавства  про охорону 
дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або
кримінальну відповідальність відповідно до законів України.



                            Розділ VII 



                    МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО 



     Стаття 36. Участь України у міжнародному співробітництві з 
охорони дитинства



     Україна бере участь у міжнародному співробітництві  з  питань 
охорони дитинства та захисту законних прав дитини відповідно до
норм міжнародного права.



     У порядку,   встановленому   законом,   Україна   укладає   з 
іноземними державами договори про правову допомогу і правові
відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань
правового захисту дітей - громадян України, усиновлених іноземними
громадянами, та здійснення контролю за умовами утримання та
виховання таких дітей у сім'ях іноземних громадян.



     Стаття 37. Міжнародні договори 



     Якщо міжнародним  договором,  згода  на  обов'язковість якого 
надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті,
що містяться у законодавстві України про охорону дитинства,
застосовуються правила міжнародного договору.



                           Розділ VIII 



                       ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 



     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 



     2. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін: 



     подати на розгляд  Верховної  Ради  України  пропозиції  щодо 
внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;



     привести свої  нормативно-правові  акти у відповідність з цим 
Законом;



     забезпечити перегляд і скасування  міністерствами  та  іншими 
центральними органами виконавчої влади прийнятих ними
нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам цього
Закону.




 Президент України                                         Л.КУЧМА 



 м. Київ, 26 квітня 2001 року 
N 2402-III

                                                                                                                                      

 
                           Герб України                                                                                                                                   
 
                     З А К О Н  У К Р А Ї Н И 
Про звернення громадян
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 47, ст.256 )

{ Вводиться в дію Постановою ВР
N 394/96-ВР від 02.10.96, ВВР, 1996, N 47, ст.257 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 653-XIV ( 653-14 ) від 13.05.99, ВВР, 1999, N 26, ст.219
N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003, ВВР, 2004, N 13, ст.181
N 2384-IV ( 2384-15 ) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.200
N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.511 }

Цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами
України наданого їм Конституцією України ( 254к/96-ВР ) права
вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно
до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати
недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і
громадських органів. Закон забезпечує громадянам України
можливості для участі в управлінні державними і громадськими
справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади
і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій
незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і
законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.



                          Р о з д і л I 



                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 



     Стаття 1. Звернення громадян 



     Громадяни України мають право звернутися до органів державної 
влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств,
установ, організацій незалежно від форм власності, засобів
масової інформації, посадових осіб відповідно до їх
функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та
пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або
клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних,
політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про
їх порушення.
     Військовослужбовці,  працівники  органів  внутрішніх  справ і 
державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу
Державної кримінально-виконавчої служби України мають право
подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
{ Частина друга  статті  1 із змінами, внесеними згідно із Законом 
N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009 }
     Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться  на 
її території, мають таке ж право на подання звернення, як і
громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними
договорами.



     Стаття 2. Законодавство про звернення громадян 



     Законодавство України  про  звернення  громадян  включає  цей 
Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до
Конституції України та цього Закону.



     Стаття 3. Основні терміни, що вживаються в цьому Законі 



     Під зверненнями  громадян слід розуміти викладені в письмовій 
або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і
скарги.
     Пропозиція (зауваження)    -    звернення    громадян,     де 
висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів
державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів,
посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання
суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової
основи державного і громадського життя, соціально-культурної та
інших сфер діяльності держави і суспільства.
     Заява (клопотання)  -  звернення  громадян  із  проханням про 
сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним
законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення
чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств,
установ, організацій незалежно від форм власності, народних
депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також
висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання -
письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного
статусу, прав чи свобод тощо.
     Скарга - звернення з вимогою про  поновлення  прав  і  захист 
законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю),
рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових
осіб.



     Стаття 4.  Рішення,  дії  (бездіяльність),  які  можуть  бути 
оскаржені



     До рішень,  дій  (бездіяльності),  які можуть бути оскаржені, 
належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:



     порушено права і  законні  інтереси  чи  свободи  громадянина 
(групи громадян);
     створено перешкоди для здійснення громадянином  його  прав  і 
законних інтересів чи свобод;
     незаконно покладено на громадянина які-небудь  обов'язки  або 
його незаконно притягнуто до відповідальності.



     Стаття 5. Вимоги до звернення 



     Звернення адресуються  органам  державної  влади  і місцевого 
самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно
від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до
повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
     У зверненні має бути зазначено прізвище,  ім'я,  по батькові, 
місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання,
зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
     Звернення може   бути   усним   (викладеним   громадянином  і 
записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим,
надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного
органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці
повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.
     Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), 
так і групою осіб (колективне).
     Письмове звернення   повинно   бути    підписано    заявником 
(заявниками) із зазначенням дати.
     Звернення, оформлене без дотримання цих  вимог,  повертається 
заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять
днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених
частиною першою статті 7 цього Закону.



     Стаття 6. Мова звернень і рішень та відповідей на них 



     Громадяни мають  право звертатися до органів державної влади, 
місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій
незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб
українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін.
     Рішення щодо   звернень   громадян   та   відповіді   на  них 
оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі
рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою
спілкування заявника.



     Стаття 7. Заборона відмови в прийнятті та розгляді звернення 



     Звернення, оформлені належним чином і подані у  встановленому 
порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
     Забороняється відмова в прийнятті  та  розгляді  звернення  з 
посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік,
віросповідання, національність громадянина, незнання мови
звернення.
     Якщо питання,  порушені в одержаному органом державної влади, 
місцевого самоврядування, підприємствами, установами,
організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян
або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень,
воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за
належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що
повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо
звернення не містить даних, необхідних для прийняття
обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же
термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
     Забороняється направляти скарги  громадян  для  розгляду  тим 
органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.



     Стаття 8. Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню 



     Письмове звернення   без   зазначення  місця  проживання,  не 
підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо
встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
     Не розглядаються повторні звернення одним і  тим  же  органом 
від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо
перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду
яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб,
визнаних судом недієздатними.
     Рішення про  припинення  розгляду  такого  звернення  приймає 
керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала
звернення.



     Стаття 9.  Заборона   переслідування   громадян   за  подання 
звернення і неприпустимість примушування їх до
його подання



     Забороняється переслідування  громадян  і  членів їх сімей за 
подання звернення до органів державної влади, місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від
форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб за критику у
зверненні їх діяльності та рішень.
     Ніхто не  може  бути  примушений  до  подання   власного   чи 
підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку
звернень інших осіб чи організацій.



     Стаття 10.  Заборона розголошення відомостей,  що містяться у 
зверненнях



     Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей 
про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що
становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом,
та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси
громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина,
які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в
усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає
розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи.
     Ця заборона    не   поширюється   на   випадки   повідомлення 
інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення
до вирішення справи.



     Стаття 11. Звернення до об'єднань громадян 



     Одержані об'єднаннями  громадян  звернення  із зауваженнями і 
пропозиціями щодо їх діяльності розглядаються цими об'єднаннями та
їх органами відповідно до статутів об'єднань, а заяви і скарги на
ущемлення чи порушення ними прав громадян - згідно з цим Законом.



     Стаття 12. Сфера застосування цього Закону 



     Дія  цього  Закону  не поширюється на порядок розгляду заяв і 
скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним,
цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством
про захист економічної конкуренції.
(  Стаття  12  із  змінами, внесеними згідно із Законами N 653-XIV 
( 653-14 ) від 13.05.99, N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )



     Стаття 13. Діловодство щодо звернень громадян 



     Діловодство щодо звернень громадян ведеться в  порядку,  який 
встановлюється Кабінетом Міністрів України ( 348-97-п ).



                          Р о з д і л II 



                ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН 



     Стаття 14. Розгляд пропозицій (зауважень) громадян 



     Органи   державної   влади   і   місцевого    самоврядування, 
підприємства, установи, організації незалежно від форм власності,
об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути
пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати
розгляду.
     Пропозиції (зауваження)  Героїв  Радянського  Союзу,   Героїв 
Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни
розглядаються першими керівниками державних органів, органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій
особисто.



     Стаття 15. Розгляд заяв (клопотань) 



     Органи державної  влади,  місцевого  самоврядування   та   їх 
посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до
повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані
об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них
факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і
забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки
розгляду заяв (клопотань).
     Заяви (клопотання)    Героїв    Радянського   Союзу,   Героїв 
Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни
розглядаються першими керівниками державних органів, органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій
особисто.
     Відповідь за  результатами  розгляду   заяв   (клопотань)   в 
обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і
до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах
(клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує
його обов'язки.
     Рішення про відмову в задоволенні вимог,  викладених у  заяві 
(клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з
посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із
роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.



     Стаття 16. Розгляд скарг громадян 



     Скарга на  дії  чи  рішення  органу  державної влади,  органу 
місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації,
об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи
подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій
особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду
відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого
органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням -
безпосередньо до суду.
     Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, 
інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими
керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій особисто.
     Скарги на   рішення   загальних   зборів  членів  колективних 
сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств,
юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також
на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку.
     Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену 
на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних
осіб подається їх законними представниками.
     Скарга в  інтересах  громадянина  за   його   уповноваженням, 
оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою
особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює
правозахисну діяльність.
     До скарги додаються наявні у громадянина  рішення  або  копії 
рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші
документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду
повертаються громадянину.



     Стаття 17. Термін подання скарги 



     Скарга на  рішення,  що  оскаржувалось,  може  бути подана до 
органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з
моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу
ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з
порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
     Пропущений з поважної причини  термін  може  бути  поновлений 
органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.
     Рішення вищого державного органу,  який розглядав  скаргу,  в 
разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в
термін, передбачений законодавством України.



     Стаття 18. Права громадянина при розгляді заяви чи скарги 



     Громадянин, який звернувся із заявою чи  скаргою  до  органів 
державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян,
засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
     особисто викласти  аргументи  особі,  що  перевіряла заяву чи 
скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
     знайомитися з матеріалами перевірки;
     подавати додаткові матеріали  або  наполягати  на  їх  запиті 
органом, який розглядає заяву чи скаргу;
     бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
     користуватися послугами  адвоката  або представника трудового 
колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію,
оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
     одержати  письмову відповідь про результати розгляду заяви чи 
скарги;
     висловлювати усно  або  письмово   вимогу   щодо   дотримання 
таємниці розгляду заяви чи скарги;
     вимагати відшкодування збитків,  якщо вони стали  результатом 
порушень встановленого порядку розгляду звернень.



     Стаття 19.  Обов'язки  органів  державної   влади,  місцевого 
самоврядування, підприємств, установ, організацій
незалежно від форм власності, об'єднань громадян,
засобів масової інформації, їх керівників та
інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг



     Органи   державної   влади   і   місцевого    самоврядування, 
підприємства, установи, організації незалежно від форм власності,
об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та
інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
     об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
     у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до 
відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це
мотивовану постанову; ( Частину першу статті 19 доповнено абзацом
згідно із Законом N 2384-IV ( 2384-15 ) від 20.01.2005 )
     на прохання  громадянина  запрошувати   його   на   засідання 
відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
     скасовувати або  змінювати оскаржувані рішення  у   випадках, 
передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають
закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до
припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови,
які сприяли порушенням;
     забезпечувати поновлення  порушених  прав,  реальне виконання 
прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
     письмово повідомляти  громадянина  про  результати  перевірки 
заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
     вживати заходів  щодо  відшкодування  у встановленому законом 
порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в
результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати
питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено
порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний
термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого
самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за
місцем проживання громадянина;
     у разі  визнання  заяви  чи скарги необгрунтованою роз'яснити 
порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
     не допускати  безпідставної  передачі  розгляду заяв чи скарг 
іншим органам;
     особисто організовувати  та  перевіряти стан розгляду заяв чи 
скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх
породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про
хід цієї роботи.
     У разі  необхідності  та  за  наявності  можливостей  розгляд 
звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ
службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу,
в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги
абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.



     Стаття 20. Термін розгляду звернень громадян 



     Звернення розглядаються і  вирішуються  у  термін  не  більше 
одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують
додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти
днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити
порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного
органу, підприємства, установи, організації або його заступник
встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що
повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний
термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може
перевищувати сорока п'яти днів.
     На обгрунтовану письмову вимогу громадянина  термін  розгляду 
може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
     Звернення громадян,  які  мають  встановлені   законодавством 
пільги, розглядаються у першочерговому порядку.



     Стаття 21. Безоплатність розгляду звернення 



     Органи    державної    влади,    місцевого    самоврядування, 
підприємства, установи, організації незалежно від форм власності,
об'єднання громадян, посадові особи розглядають звернення
громадян, не стягуючи плати.



     Стаття 22. Особистий прийом громадян 



     Керівники та інші посадові  особи  органів  державної  влади, 
місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій
незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані
проводити особистий прийом громадян.
     Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та  години,  у 
зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання.
Графіки прийому доводяться до відома громадян.
     Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого 
самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях
незалежно від форм власності, об'єднаннях громадян визначається
їх керівниками.
     Усі звернення  громадян  на  особистому прийомі реєструються. 
Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на
особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку,
що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину
повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.



     Стаття 23.  Організація  прийому  громадян  вищими посадовими 
особами



     Вищі посадові  особи  держави  -  Президент  України,  Голова 
Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України - здійснюють
прийом у встановленому ними порядку.



                         Р о з д і л III 



           ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА 
ПРО ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН



     Стаття 24.  Відповідальність  посадових  осіб  за  порушення 
законодавства про звернення громадян



     Особи, винні  у  порушенні  цього  Закону,  несуть  цивільну, 
адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену
законодавством України.



     Стаття 25.  Відшкодування збитків  громадянину  у  зв'язку  з 
порушенням вимог цього Закону при розгляді його
скарги



     У разі  задоволення  скарги  орган або  посадова  особа,  які 
прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина,
відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з
поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у
зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного
органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення
витрат розглядаються в судовому порядку.
     Громадянину на його вимогу і в порядку,  встановленому чинним 
законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані
неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при
розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових)
збитків у грошовому виразі визначається судом.



     Стаття 26.  Відповідальність  громадян  за  подання  звернень 
протиправного характеру



     Подання громадянином звернення,  яке містить наклеп і образи, 
дискредитацію органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб,
керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання
національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне
за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.



     Стаття 27.  Відшкодування витрат по перевірці  звернень,  які 
містять завідомо неправдиві відомості



     Витрати, зроблені    органом   державної   влади,   місцевого 
самоврядування, підприємством, установою, організацією незалежно
від форм власності, об'єднанням громадян, засобами масової
інформації у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо
неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за
рішенням суду.



     Стаття 28.  Контроль   за   дотриманням   законодавства   про 
звернення громадян



     Контроль за  дотриманням законодавства про звернення громадян 
відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України,
народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів
України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та
Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради
та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також
міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо
підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.



     Стаття 29.  Прокурорський нагляд за дотриманням законодавства 
про звернення громадян



     Нагляд за  дотриманням  законодавства  про звернення громадян 
здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими
йому прокурорами. Відповідно до наданих їм чинним законодавством
повноважень вони вживають заходів до поновлення порушених прав,
захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до
відповідальності.




 Президент України                                    Л.КУЧМА 



 м. Київ, 2 жовтня 1996 року 
N 393/96-ВР

 

 

                             Герб України                             
 
                    КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 



                        П О С Т А Н О В А 
від 15 лютого 2002 р. N 169
Київ



               Про затвердження Порядку проведення 
конкурсу на заміщення вакантних
посад державних службовців



         { Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ 
N 1558 ( 1558-2004-п ) від 17.11.2004
N 371 ( 371-2005-п ) від 18.05.2005
N 518 ( 518-2009-п ) від 21.05.2009 }




     На виконання  пункту  11  заходів  щодо  реалізації Стратегії 
реформування системи державної служби в Україні на 2000-2001 роки,
затверджених Указом Президента України від 26 липня 2000 р. N 925
( 925/2000 ), та з метою формування дієздатного кадрового
потенціалу, залучення на державну службу висококваліфікованих
спеціалістів Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:



     1. Затвердити  Порядок  проведення  конкурсу   на   заміщення 
вакантних посад державних службовців (додається).



     2. Головному  управлінню державної служби разом з Українською 
Академією державного управління при Президентові України розробити
і затвердити у тримісячний термін Загальний порядок проведення
іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних
службовців.



     Державним органам,  у  яких  працюють  державні службовці,  з 
урахуванням Загального порядку проведення іспиту кандидатів на
заміщення вакантних посад державних службовців розробити порядок
проведення іспиту у конкретному державному органі та перелік
питань на перевірку знання законодавства з урахуванням специфіки
своїх функціональних повноважень.



     3. Визнати такою,  що втратила чинність,  постанову  Кабінету 
Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 782 ( 782-95-п ) "Про
затвердження Положення про порядок проведення конкурсу на
заміщення вакантних посад державних службовців" (ЗП України,
1996 р., N 2, ст. 56).



     4. Ця постанова набирає чинності з 1 липня 2002 року. 




     Прем'єр-міністр України                               А.КІНАХ 



     Інд. 19 




                                          ЗАТВЕРДЖЕНО 
постановою Кабінету Міністрів України
від 15 лютого 2002 р. N 169



                             ПОРЯДОК 
проведення конкурсу на заміщення
вакантних посад державних службовців




                        Загальні положення 



     1. Відповідно  до цього Порядку проводиться конкурсний відбір 
на заміщення вакантних посад державних службовців третьої-сьомої
категорій (далі - конкурс), крім випадків, коли законами України
встановлено інший порядок заміщення таких посад.



     2. Конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця 
повинен забезпечувати конституційне право рівного доступу до
державної служби громадян України.



     3. Для проведення відбору кандидатів на  заміщення  вакантних 
посад державних службовців наказом (розпорядженням) керівника
відповідного державного органу, який здійснює призначення на
посаду державного службовця, утворюється конкурсна комісія у
складі голови, секретаря і членів комісії.



     Очолює   конкурсну  комісію  заступник  керівника  державного 
органу. До складу конкурсної комісії входять представники кадрової
та юридичної служб, а також окремих структурних підрозділів
апарату державного органу. { Абзац другий пункту 3 із змінами,
внесеними згідно з Постановами КМ N 1558 ( 1558-2004-п ) від
17.11.2004, N 371 ( 371-2005-п ) від 18.05.2005, N 518
( 518-2009-п ) від 21.05.2009 }



     У  разі  проведення  конкурсу  на  заміщення вакантної посади 
державного службовця, що виконує функції, пов'язані з регулюванням
підприємницької діяльності, до складу конкурсної комісії
включаються також представники галузевих рад підприємців, що
утворені при відповідних органах виконавчої влади, та представники
громадських рад при центральних органах виконавчої влади. { Пункт
3 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 518 ( 518-2009-п )
від 21.05.2009 }



     4. У державному органі з нечисленним апаратом (до п'яти осіб) 
конкурс може проводитися керівником цього органу або конкурсною
комісією органу вищого рівня.



     5. Переведення  на  рівнозначну  або  нижчу  посаду  в одному 
державному органі, а також просування по службі державних
службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли
стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України,
може здійснюватися без конкурсного відбору.



                    Умови проведення конкурсу 



     6. Умови  проведення  конкурсу  в  окремому державному органі 
відповідно до цього Порядку визначаються його керівником, який
призначає на посади та звільняє з посад державних службовців.



     Рішення про проведення конкурсу приймається керівником органу 
за наявності вакантної посади державного службовця.



     7. До участі у конкурсі не допускаються особи, які: 



     досягли встановленого    законодавством    граничного    віку 
перебування на державній службі;



     визнані в установленому порядку недієздатними; 



     мають судимість,   що   є   несумісною  із  зайняттям  посади 
державного службовця;



     у разі   прийняття    на    службу    будуть    безпосередньо 
підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи
свояками;



     позбавлені права займати відповідні  посади  в  установленому 
законом порядку на визначений термін;



     в інших випадках, установлених законами. 



     8. Особи, які подали необхідні документи до державного органу 
для участі у конкурсі, є кандидатами на зайняття вакантної посади
державного службовця (далі - кандидати).



     9. Конкурс проводиться поетапно: 



     1) публікація  оголошення  державного  органу  про проведення 
конкурсу в пресі або поширення його через інші засоби масової
інформації;



     2) прийом  документів  від  осіб,  які бажають взяти участь у 
конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність встановленим
кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади;



     3) проведення іспиту та відбір кандидатів. 



                      Оголошення про конкурс 



     10. Державний    орган,    у   якому   проводиться   конкурс, 
зобов'язаний опублікувати оголошення про проведення конкурсу в
пресі або поширити його через інші офіційні засоби масової
інформації не пізніше ніж за місяць до початку конкурсу та довести
його до відома працівників органу, в якому оголошується конкурс.



     11. В  оголошенні  про  проведення конкурсу повинні міститися 
такі відомості:



     1) найменування  державного  органу   із   зазначенням   його 
місцезнаходження, адреси та номерів телефонів;



     2) назви   вакантних   посад  із  зазначенням,  що  додаткова 
інформація щодо основних функціональних обов'язків, розміру та
умов оплати праці надається кадровою службою;



     3) основні вимоги до кандидатів,  визначені державним органом 
згідно з типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками
посад державних службовців;



     4) термін  прийняття документів (протягом 30 календарних днів 
з дня оголошення про проведення конкурсу).



     В оголошенні  може  міститися  додаткова  інформація,  що  не 
суперечить законодавству про державну службу.



     12. При   заміщенні   вакантних  посад,  призначення  на  які 
відповідно до законів, актів Президента України та Кабінету
Міністрів України здійснюється за іншою процедурою, а також у разі
прийняття керівником рішення про призначення осіб згідно з пунктом
5 цього Порядку в межах одного державного органу конкурс не
оголошується.



        Прийом та розгляд документів на участь у конкурсі 



     13. Особи,  які бажають взяти участь у конкурсі,  подають  до 
конкурсної комісії державного органу, в якому проводиться конкурс,
такі документи:



     заяву про  участь  у  конкурсі,  в  якій   зазначається   про 
ознайомлення заявника із встановленими законодавством обмеженнями
щодо прийняття на державну службу та проходження державної служби;



     заповнену особову  картку  (форма  П-2  ДС)  з   відповідними 
додатками;



     дві фотокартки розміром 4 х 6 см; 



     копії документів  про  освіту,  засвідчені  нотаріально  чи в 
іншому встановленому законодавством порядку;



     відомості про доходи та  зобов'язання  фінансового  характеру 
щодо себе та членів своєї сім'ї;



     копію першої та другої сторінок паспорта громадянина України, 
засвідчену кадровою службою.



     Особи, які  працюють  у  державному  органі,   де   оголошено 
конкурс, і бажають взяти у ньому участь, зазначених документів до
заяви не додають.



     14. Особи можуть подавати додаткову інформацію стосовно своєї 
освіти, досвіду роботи, професійного рівня і репутації (копії
документів про підвищення кваліфікації, присвоєння наукового
ступеня або вченого звання, характеристики, рекомендації, наукові
публікації тощо).



     15. Забороняється вимагати відомості  та  документи,  подання 
яких не передбачено законодавством.



     16. Кадрова   служба   державного   органу  перевіряє  подані 
документи на відповідність їх встановленим вимогам щодо прийняття
на державну службу, передбаченим для кандидатів на посаду
державного службовця.



     17. Особи,  документи  яких  не   відповідають   встановленим 
вимогам, за рішенням голови конкурсної комісії до конкурсу не
допускаються, про що їм повідомляється кадровою службою з
відповідним обгрунтуванням.



     Якщо кандидат   наполягає  на  участі  у  конкурсі  за  даних 
обставин, він допускається до конкурсу, а остаточне рішення
приймає конкурсна комісія.



     18. Подані   документи   і   матеріали   конкурсної   комісії 
зберігаються у кадровій службі.



              Проведення іспиту та відбір кандидатів 



     19. Іспит  проводиться конкурсною комісією державного органу, 
в якому оголошено конкурс, з метою об'єктивної оцінки знань і
здібностей кандидатів на посаду державних службовців.



     20. Кадрова   служба  за  погодженням  з  головою  конкурсної 
комісії визначає дату проведення іспиту та повідомляє кандидатів
про місце і час його проведення.



     21. Під  час  іспиту перевіряються знання Конституції України 
( 254к/96-ВР ), Законів України "Про державну службу" ( 3723-12 )
та "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ), а також законодавства
з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного
державного органу та структурного підрозділу.



     22. Загальний   порядок   проведення   іспиту  кандидатів  на 
заміщення вакантних посад державних службовців розробляється
Головдержслужбою разом з Українською Академією державного
управління при Президентові України.



     23. Порядок проведення іспиту у державному органі та  перелік 
питань на перевірку знання законодавства з урахуванням специфіки
функціональних повноважень цього державного органу та його
структурних підрозділів затверджується керівником органу, в якому
проводиться конкурс, відповідно до цього Порядку та Загального
порядку проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад
державних службовців.



     24. Кандидати,  які  не  склали   іспит,   не   можуть   бути 
рекомендовані конкурсною комісією для призначення на посаду.



     25. Конкурсна    комісія   на   підставі   розгляду   поданих 
документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які
успішно склали іспит, на своєму засіданні здійснює відбір осіб для
зайняття вакантних посад державних службовців.



     26. Інші кандидати,  які успішно склали іспит,  але  не  були 
відібрані для призначення на посади, у разі їх згоди, за рішенням
конкурсної комісії можуть бути рекомендовані для зарахування до
кадрового резерву в цьому державному органі і протягом року
прийняті на вакантну рівнозначну або нижчу посаду без повторного
конкурсу.



     Якщо за  результатами  конкурсу  не   відібрано   жодного   з 
кандидатів для призначення на посаду, конкурсна комісія не може
рекомендувати цих кандидатів до кадрового резерву.



     27. Якщо  жоден  з  кандидатів  не  рекомендований конкурсною 
комісією для зайняття вакантної посади державного службовця,
оголошується повторний конкурс.



     28. Засідання конкурсної комісії вважається правоможним, якщо 
на ньому присутні не менше ніж 2/3 її складу.



     29. Рішення комісії  приймається  простою  більшістю  голосів 
присутніх на її засіданні членів конкурсної комісії. У разі
рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії.



     У рішенні комісії,  що подається керівнику державного органу, 
обов'язково зазначаються пропозиції щодо призначення конкретного
кандидата на вакантну посаду державного службовця та визначаються
кандидатури для зарахування до кадрового резерву.



     30. Засідання  конкурсної  комісії  оформляється  протоколом, 
який підписується всіма присутніми на засіданні членами комісії і
подається керівникові не пізніше ніж через два дні після
голосування. Кожний член комісії може додати до протоколу свою
окрему думку.



     31. Конкурсна  комісія  повідомляє  кандидатів про результати 
конкурсу протягом трьох днів після його завершення.



     32. Рішення про призначення на посаду державного службовця та 
зарахування до кадрового резерву приймає керівник державного
органу на підставі пропозиції конкурсної комісії протягом місяця з
дня прийняття рішення конкурсною комісією.



     33. Рішення  конкурсної комісії може бути оскаржене керівнику 
відповідного державного органу протягом трьох днів після
ознайомлення з цим рішенням.



     34. Рішення керівника державного органу може бути оскаржене у 
порядку, визначеному законодавством.

 

                                                            Герб України           

 
                    З А К О Н   У К Р А Ї Н И 


       Про доступ до публічної інформації 

Цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права
кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні
суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної
інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить
суспільний інтерес.



                   Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 



     Стаття 1. Публічна інформація 



     1. Публічна  інформація  -  це відображена та задокументована 
будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була
отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних
повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством,
або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень,
інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.



     2. Публічна   інформація   є   відкритою,   крім    випадків, 
встановлених законом.



     Стаття 2. Мета і сфера дії Закону 



     1. Метою   цього   Закону   є   забезпечення   прозорості  та 
відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів
реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.



     2. Цей  Закон  не  поширюється  на  відносини  щодо отримання 
інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними
своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які
регулюються спеціальним законом.



     Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ 
до публічної інформації



     1. Право на доступ до публічної інформації гарантується: 



     1) обов'язком    розпорядників    інформації    надавати   та 
оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;



     2) визначенням    розпорядником    інформації     спеціальних 
структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у
встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він
володіє;



     3) максимальним   спрощенням   процедури  подання  запиту  та 
отримання інформації;



     4) доступом  до  засідань  колегіальних   суб'єктів   владних 
повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;



     5) здійсненням  парламентського,  громадського  та державного 
контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;



     6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства  про 
доступ до публічної інформації.



     Стаття 4. Принципи забезпечення доступу до публічної 
інформації



     1. Доступ до публічної інформації відповідно до цього  Закону 
здійснюється на принципах:



     1) прозорості  та  відкритості  діяльності  суб'єктів владних 
повноважень;



     2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, 
встановлених законом;



     3) рівноправності,  незалежно  від  ознак  раси,  політичних, 
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших
ознак.



             Розділ II. ПОРЯДОК ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ 



     Стаття 5. Забезпечення доступу до інформації 



     1. Доступ до інформації забезпечується шляхом: 



     1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: 



     в офіційних друкованих виданнях; 



     на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; 



     на інформаційних стендах; 



     будь-яким іншим способом; 



     2) надання інформації за запитами на інформацію. 



     Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим доступом 



     1. Інформацією з обмеженим доступом є: 



     1) конфіденційна інформація; 



     2) таємна інформація; 



     3) службова інформація. 



     2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до 
закону при дотриманні сукупності таких вимог:



     1) виключно в інтересах національної безпеки,  територіальної 
цілісності або громадського порядку з метою запобігання
заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для
захисту репутації або прав інших людей, для запобігання
розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для
підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;



     2) розголошення  інформації  може завдати істотної шкоди  цим 
інтересам;



     3) шкода   від   оприлюднення   такої   інформації  переважає 
суспільний інтерес в її отриманні.



     3. Інформація   з   обмеженим   доступом    має    надаватися 
розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її
раніше.



     4. Інформація   з   обмеженим   доступом    має    надаватися 
розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для
обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.



     5. Не  може  бути   обмежено   доступ   до   інформації   про 
розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи
розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій
відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна,
прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування
юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні
вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене
положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання
такої інформації може завдати шкоди інтересам національної
безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.



     6. Не  належать до інформації з обмеженим доступом декларації 
про доходи осіб та членів їхніх сімей, які:



     1) претендують на  зайняття  чи  займають  виборну  посаду  в 
органах влади;



     2) обіймають  посаду  державного службовця,  службовця органу 
місцевого самоврядування першої або другої категорії.



     7. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо 
документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення
надається інформація, доступ до якої необмежений.



     Стаття 7. Конфіденційна інформація 



     1. Конфіденційна інформація  -  інформація,  доступ  до  якої 
обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних
повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку
за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може
бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині
першій і другій статті 13 цього Закону.



     2. Розпорядники інформації,  визначені частиною першою статті 
13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть
поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до
інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах
національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.



     Стаття 8. Таємна інформація 



     1. Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується 
відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення
якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною
визнається інформація, яка містить державну, професійну,
банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом
таємницю.



     2. Порядок доступу  до  таємної  інформації  регулюється  цим 
Законом та спеціальними законами.



     Стаття 9. Службова інформація 



     1. Відповідно  до  вимог частини другої статті 6 цього Закону 
до службової може належати така інформація:



     1) що міститься в документах суб'єктів  владних  повноважень, 
які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні
записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму
діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових
функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і
передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;



     2) зібрана       в       процесі       оперативно-розшукової, 
контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не
віднесено до державної таємниці.



     2. Документам,  що містять інформацію, яка становить службову 
інформацію, присвоюється гриф "для службового користування".
Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої
статті 6 цього Закону.



     3. Перелік відомостей,  що  становлять  службову  інформацію, 
який складається органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому
числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим
у доступі
.



     Стаття 10. Доступ до інформації про особу 



     1. Кожна особа має право: 



     1) знати у період збирання  інформації,  але  до  початку  її 
використання, які відомості про неї та з якою метою збираються,
як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи
поширюються, крім випадків, встановлених законом;



     2) доступу   до   інформації   про  неї,  яка  збирається  та 
зберігається;



     3)  вимагати  виправлення  неточної,   неповної,   застарілої 
інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання,
використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог
закону;



     4) на  ознайомлення  за рішенням суду з інформацією про інших 
осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних
інтересів;



     5) на  відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю 
особу з порушенням вимог, визначених законом.



     2. Обсяг інформації про особу,  що збирається, зберігається і 
використовується розпорядниками інформації, має бути максимально
обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений
законом.



     3. Розпорядники  інформації,  які  володіють  інформацією про 
особу, зобов'язані:



     1) надавати її безперешкодно і безкоштовно  на  вимогу  осіб, 
яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;



     2) використовувати  її  лише з метою та у спосіб,  визначений 
законом;



     3) вживати  заходів  щодо  унеможливлення   несанкціонованого 
доступу до неї інших осіб;



     4) виправляти  неточну  та  застарілу  інформацію  про  особу 
самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.



     4. Зберігання інформації про особу не повинно тривати  довше, 
ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація
збиралася.



     5. Відмова  особі  в   доступі   до   інформації   про   неї, 
приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи
поширення інформації можуть бути оскаржені.



     Стаття 11. Захист особи, яка оприлюднює інформацію 



     1. Посадові  та  службові  особи  не   підлягають   юридичній 
відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов'язків, за
розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що
стосуються серйозної загрози здоров'ю чи безпеці громадян,
довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала
обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також
містить докази правопорушення або стосується істотної загрози
здоров'ю чи безпеці громадян, довкіллю.



         Розділ III. СУБ'ЄКТИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ДОСТУПУ 
ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ



     Стаття 12. Визначення та перелік суб'єктів 



     1. Суб'єктами  відносин  у   сфері   доступу   до   публічної 
інформації є:



     1) запитувачі   інформації   -   фізичні,   юридичні   особи, 
об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів
владних повноважень;



     2) розпорядники інформації - суб'єкти,  визначені у статті 13 
цього Закону;



     3) структурний підрозділ або  відповідальна  особа  з  питань 
запитів на інформацію розпорядників інформації.



     Стаття 13. Розпорядники інформації 



     1. Розпорядниками   інформації   для   цілей   цього   Закону 
визнаються:



     1) суб'єкти владних повноважень  -  органи  державної  влади, 
інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи
влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють
владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення
яких є обов'язковими для виконання;



     2) юридичні особи,  що фінансуються  з  державного,  місцевих 
бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно
інформації щодо використання бюджетних коштів;



     3) особи,  якщо  вони   виконують   делеговані   повноваження 
суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором,
включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших
державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням
їхніх обов'язків;



     4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче  становище 
на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є
природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання
товарів, послуг та цін на них.



     2. До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та 
надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у
порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти
господарювання, які володіють:



     1) інформацією про стан довкілля; 



     2) інформацією про  якість  харчових  продуктів  і  предметів 
побуту;



     3) інформацією  про аварії,  катастрофи,  небезпечні природні 
явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і
загрожують здоров'ю та безпеці громадян;



     4)  іншою  інформацією,  що  становить   суспільний   інтерес 
(суспільно необхідною інформацією).



     3. На розпорядників інформації,  визначених у пунктах 2, 3, 4 
частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього
Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання
відповідної інформації за запитами.



     4. Усі      розпорядники     інформації     незалежно     від 
нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при
вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим
Законом.



     Стаття 14. Обов'язки розпорядників інформації 



     1. Розпорядники інформації зобов'язані: 



     1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність  та  прийняті 
рішення;



     2) систематично вести  облік  документів,  що  знаходяться  в 
їхньому володінні;



     3) вести облік запитів на інформацію; 



     4) визначати  спеціальні  місця  для  роботи  запитувачів   з 
документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам
робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх,
записувати на будь-які носії інформації тощо;



     5)  мати  спеціальні  структурні  підрозділи  або  призначати 
відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до
інформації;



     6) надавати достовірну,  точну та повну інформацію, а також у 
разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої
інформації.



     Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками 



     1. Розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати: 



     1) інформацію  про організаційну структуру,  місію,  функції, 
повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові
ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм
їх витрачання тощо);



     2) нормативно-правові акти,  акти  індивідуальної  дії  (крім 
внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень,
що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові
засади діяльності;



     3) перелік  та  умови  отримання  послуг,  що  надаються цими 
органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;



     4) порядок   складання,   подання   запиту   на   інформацію, 
оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;



     5) інформацію   про  систему  обліку,  види  інформації,  яку 
зберігає розпорядник;



     6) інформацію  про механізми чи процедури,  за допомогою яких 
громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб
впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;



     7) плани  проведення  та  порядок  денний   своїх   відкритих 
засідань;



     8) розташування  місць,  де  надаються  необхідні запитувачам 
форми і бланки установи;



     9) загальні правила  роботи  установи,  правила  внутрішнього 
трудового розпорядку;



     10) звіти,   в   тому   числі  щодо  задоволення  запитів  на 
інформацію;



     11) інформацію про діяльність суб'єктів владних  повноважень, 
а саме про:



     їхні місцезнаходження,   поштову   адресу,   номери   засобів 
зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;



     прізвище, ім'я  та  по  батькові,  службові  номери   засобів 
зв'язку, адреси електронної пошти керівника органу та його
заступників, а також керівників структурних та регіональних
підрозділів, основні функції структурних та регіональних
підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до
інформації з обмеженим доступом;



     розклад роботи та графік прийому громадян; 



     вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на  заміщення 
вакантних посад;



     перелік та умови надання послуг,  форми і зразки  документів, 
необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;



     перелік і   службові   номери  засобів  зв'язку  підприємств, 
установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх
керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з
метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної
діяльності;



     порядок складання,  подання запиту на інформацію,  оскарження 
рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;



     систему обліку, види інформації, якою володіє суб'єкт владних 
повноважень;



     12) іншу   інформацію   про   діяльність   суб'єктів  владних 
повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений
законом.



     2. Інформація,   передбачена  частиною  першою  цієї  статті, 
підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше
п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності
у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація
оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення
документа і дати оновлення інформації.



     3. Проекти   нормативно-правових   актів,   рішень    органів 
місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками,
оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх
розгляду з метою прийняття.



     4. Невідкладному  оприлюдненню  підлягає  будь-яка інформація 
про факти, що загрожують життю, здоров'ю та/або майну осіб, і про
заходи, які застосовуються у зв'язку з цим.



     Стаття 16. Відповідальні особи з питань запитів на інформацію 



     1. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та 
забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної
особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації,
відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль
щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під
час оформлення запиту.



     2. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником 
інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань
запитів на інформацію.



     Стаття 17. Контроль за забезпеченням доступу 
до публічної інформації



     1. Парламентський  контроль  за  дотриманням  права людини на 
доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради
України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної
Ради України, народними депутатами України.



     2. Громадський  контроль  за   забезпеченням   розпорядниками 
інформації доступу до публічної інформації здійснюється депутатами
місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами,
громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських
слухань, громадської експертизи тощо.



     3. Державний   контроль   за   забезпеченням   розпорядниками 
інформації доступу до інформації здійснюється відповідно до
закону.



     Стаття 18. Реєстрація документів розпорядника інформації 



     1. Для  забезпечення  збереження  та  доступу  до   публічної 
інформації документи, що знаходяться у суб'єктів владних
повноважень, підлягають обов'язковій реєстрації в системі обліку,
що має містити:



     1) назву документа; 



     2) дату створення документа; 



     3) дату надходження документа; 



     4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); 



     5) передбачену  законом  підставу  віднесення  інформації  до 
категорії з обмеженим доступом;



     6) строк обмеження доступу до інформації,  у разі  якщо  вона 
віднесена до інформації з обмеженим доступом;



     7) галузь; 



     8) ключові слова; 



     9) тип,   носій  (текстовий  документ,  плівки,  відеозаписи, 
аудіозаписи тощо);



     10) вид (нормативні акти, угоди, рішення,  протоколи,  звіти, 
прес-релізи);



     11) проекти  рішень  (доповідні  записки,  звернення,  заяви, 
подання, пропозиції, листи тощо);



     12) форму та місце зберігання документа тощо. 



     2. Доступ  до  системи  обліку,  що  містить  інформацію  про 
документ, що знаходиться у суб'єкта владних повноважень,
забезпечується шляхом:



     1) оприлюднення на  офіційних  веб-сайтах  суб'єктів  владних 
повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності- в інший
прийнятний спосіб;



     2) надання доступу до системи за запитами. 



     3. Система обліку публічної інформації не може бути віднесена 
до категорії інформації з обмеженим доступом.



     4. Розпорядники   інформації   несуть   відповідальність   за 
забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону.



       Розділ IV. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ 
ЗА ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАПИТОМ



     Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію 



     1. Запит  на  інформацію  - це прохання особи до розпорядника 
інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його
володінні.



     2. Запитувач  має право звернутися до розпорядника інформації 
із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця
інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання
запиту.



     3. Запит  на  інформацію   може   бути   індивідуальним   або 
колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій
формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір
запитувача.



     4. Письмовий запит подається в довільній формі. 



     5. Запит на інформацію має містити: 



     1) ім'я (найменування) запитувача,  поштову адресу або адресу 
електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;



     2) загальний опис інформації або  вид,  назву,  реквізити  чи 
зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це
відомо;
     3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. 



     6. З  метою  спрощення процедури оформлення письмових запитів 
на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення
відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в
розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного
розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо
процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.



     7. У разі якщо  з  поважних  причин  (інвалідність,  обмежені 
фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит,
його має оформити відповідальна особа з питань запитів на
інформацію, обов'язково зазначивши в запиті своє ім'я, контактний
телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.



     Стаття 20. Строк розгляду запитів на інформацію 



     1. Розпорядник інформації має надати відповідь  на  запит  на 
інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.



     2. У  разі  якщо  запит  на інформацію стосується інформації, 
необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану
довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій,
катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій,
що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян,
відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання
запиту.



     3. Клопотання  про  термінове  опрацювання  запиту  має  бути 
обґрунтованим.



     4. У разі  якщо  запит  стосується  надання  великого  обсягу 
інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості
даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду
запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про
продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в
письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання
запиту.



     Стаття 21. Плата за надання інформації 



     1. Інформація на запит надається безкоштовно. 



     2. У разі якщо задоволення запиту  на  інформацію  передбачає 
виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок,
запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання
та друк.



     3. Розмір    фактичних    витрат   визначається   відповідним 
розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм,
встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник
інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк,
інформація надається безкоштовно.



     4. При  наданні  особі інформації про себе та інформації,  що 
становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не
стягується.



     Стаття 22. Відмова та відстрочка в задоволенні запиту 
на інформацію



     1. Розпорядник інформації має право відмовити  в  задоволенні 
запиту в таких випадках:



     1) розпорядник   інформації  не  володіє  і  не  зобов'язаний 
відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством,
володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;



     2) інформація,   що   запитується,   належить   до  категорії 
інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої
статті 6 цього Закону;



     3) особа,   яка  подала  запит  на  інформацію,  не  оплатила 
передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з
копіюванням або друком;



     4) не  дотримано вимог до запиту на інформацію,  передбачених 
частиною п'ятою статті 19 цього Закону.



     2. Відповідь розпорядника інформації про  те,  що  інформація 
може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або
відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в
наданні інформації.



     3. Розпорядник   інформації,   який  не  володіє  запитуваною 
інформацією, але якому за статусом або характером діяльності
відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний
направити цей запит належному розпоряднику з одночасним
повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку
розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту
належним розпорядником.



     4. У  відмові  в  задоволенні  запиту  на інформацію має бути 
зазначено:



     1) прізвище,   ім'я,   по   батькові   та    посаду    особи, 
відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;



     2) дату відмови; 



     3) мотивовану підставу відмови; 



     4) порядок оскарження відмови; 



     5) підпис. 



     5. Відмова в задоволенні запиту  на  інформацію  надається  в 
письмовій формі.



     6. Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається 
в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для
ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання
обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до
відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку
оскарження прийнятого рішення.



     7. У   рішенні   про   відстрочку  в  задоволенні  запиту  на 
інформацію має бути зазначено:



     1) прізвище,   ім'я,   по   батькові   та    посаду    особи, 
відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;



     2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку; 



     3) причини, у зв'язку з якими запит  на  інформацію  не  може 
бути задоволений у встановлений цим Законом строк;



     4) строк, у який буде задоволено запит; 



     5) підпис. 



        Розділ V. ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ 
РОЗПОРЯДНИКІВ ІНФОРМАЦІЇ



     Стаття 23. Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності 
розпорядників інформації



     1. Рішення,  дії чи  бездіяльність  розпорядників  інформації 
можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або
суду.



     2. Запитувач має право оскаржити: 



     1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 



     2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 



     3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 



     4) надання недостовірної або неповної інформації; 



     5) несвоєчасне надання інформації; 



     6) невиконання   розпорядниками    обов'язку    оприлюднювати 
інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;



     7) інші   рішення,   дії   чи   бездіяльність   розпорядників 
інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.



     3. Оскарження  рішень,  дій  чи  бездіяльності  розпорядників 
інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).



     Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства 
про доступ до публічної інформації



     1. Відповідальність  за порушення законодавства про доступ до 
публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких
порушень:



     1) ненадання відповіді на запит; 



     2) ненадання інформації на запит; 



     3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 



     4) неоприлюднення  інформації  відповідно  до статті 15 цього 
Закону;



     5) надання  або  оприлюднення  недостовірної,  неточної   або 
неповної інформації;



     6) несвоєчасне надання інформації; 



     7) необґрунтоване   віднесення  інформації  до  інформації  з 
обмеженим доступом;



     8) нездійснення реєстрації документів; 



     9) навмисне   приховування   або   знищення   інформації   чи 
документів.



     2. Особи,  на  думку  яких  їхні  права  та  законні інтереси 
порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування
матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.



                    Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 



     1. Цей Закон набирає чинності через три  місяці  з  дня  його 
опублікування.



     2. До приведення законодавства України у відповідність із цим 
Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не
суперечить цьому Закону.



     3. Внести зміни до таких законодавчих актів України: 



     1) у  Кодексі  України  про  адміністративні   правопорушення 
( 80731-10, 80732-10 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р.,
додаток до N 51, ст. 1122):



     у статті 212-3: 



     частину  першу  після  слів  "Про  інформацію"  (  2657-12  ) 
доповнити словами "Про доступ до публічної інформації";



     примітку викласти в такій редакції: 



     "Примітка. Особи, визначені в примітці до статті 212-26 цього 
Кодексу, притягаються до відповідальності за діяння, передбачені
даною статтею, згідно із статтею 212-26";



     частину  першу  статті  212-26  після  слів  "Про інформацію" 
( 2657-12 ) доповнити словами "Про доступ до публічної
інформації";



     2) у назві  та  абзаці  першому  частини  першої  статті  330 
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (Відомості Верховної
Ради України, 2001 р., N 25-26, ст. 131) слова "яка є власністю
держави" замінити словами "яка знаходиться у володінні держави";



     3) частину    десяту    статті    9   Закону   України   "Про 
оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ) (Відомості Верховної
Ради України, 1992 р., N 22, ст. 303; 2000 р., N 10, ст. 79)
доповнити двома реченнями такого змісту: "Забороняється
оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію
щодо проведення або непроведення стосовно певної особи
оперативно-розшукової діяльності до прийняття рішення за
результатами такої діяльності. Питання оприлюднення або надання
такої інформації після прийняття рішення регулюється законом";



     4) статтю    9   Закону   України   "Про   контррозвідувальну 
діяльність" ( 374-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р.,
N 12, ст. 89) доповнити реченням такого змісту: "Забороняється
оприлюднювати або надавати (розголошувати) зібрані відомості, а
також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної
особи контррозвідувальної діяльності та заходів до прийняття
рішення за результатами такої діяльності або заходів";



     5) статтю  13  Закону  України "Про авторське право і суміжні 
права" ( 3792-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 2001 р.,
N 43, ст. 214) доповнити частиною п'ятою такого змісту:



     "5. Зазначені    положення    не   поширюються   на   випадки 
оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України "Про
доступ до публічної інформації".



     4. Кабінету  Міністрів  України  у  двомісячний  строк  з дня 
набрання чинності цим Законом:



     затвердити граничні норми  витрат  на  копіювання  або  друк, 
передбачені статтею 21 цього Закону;



     внести на  розгляд  Верховної Ради України законопроекти щодо 
приведення законів України у відповідність із цим Законом;



     привести свої нормативно-правові акти у відповідність із  цим 
Законом;



     забезпечити приведення    органами    виконавчої   влади   їх 
нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.




 Президент України                                      В.ЯНУКОВИЧ 



 м. Київ, 13 січня 2011 року 
N 2939-VI
               
 
  
 
 
                            Герб України                             
 
                    З А К О Н   У К Р А Ї Н И 


                 Про інформацію 
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650 )


  { Вводиться в дію Постановою ВР 
N 2658-XII ( 2658-12 ) від 02.10.92, ВВР, 1992, N 48, ст.651 }

{ Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні
Конституційного Суду
N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000, ВВР, 2000, N 27, ст.213
N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194
N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.214
N 1268-IV ( 1268-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 11, ст.141
N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394
N 2707-IV ( 2707-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.429
N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 37, ст.496
N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010, ВВР, 2011, N 10, ст.63
N 2724-VI ( 2724-17 ) від 30.11.2010, ВВР, 2011, N 12, ст.86
N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 23, ст.160 }

{ В редакції Закону
N 2938-VI ( 2938-17 ) від 13.01.2011 }

{ У тексті Закону ( 2657-12 ) слово "конфіденціальна" в усіх
відмінках замінено словом "конфіденційна" у відповідному
відмінку згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від
11.05.2004 }


   { У  тексті Закону слова   "і регіонального"  виключено 
згідно із Законом N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010 }

Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання,
одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ



     Стаття 1. Визначення термінів 



     1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в  такому 
значенні:



     документ -   матеріальний   носій,   що  містить  інформацію, 
основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та
просторі;



     захист інформації  -  сукупність правових,  адміністративних, 
організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують
збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до
неї;



     інформація - будь-які відомості та/або дані,  які можуть бути 
збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному
вигляді;



     суб'єкт владних повноважень - орган  державної  влади,  орган 
місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні
управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на
виконання делегованих повноважень.



     Стаття 2. Основні принципи інформаційних відносин 



     1. Основними принципами інформаційних відносин є: 



     гарантованість права на інформацію; 



     відкритість, доступність     інформації,    свобода    обміну 
інформацією;



     достовірність і повнота інформації; 



     свобода вираження поглядів і переконань; 



     правомірність одержання,  використання, поширення, зберігання 
та захисту інформації;



     захищеність особи  від  втручання  в  її  особисте та сімейне 
життя.



     Стаття 3. Державна інформаційна політика 



     1. Основними напрямами державної інформаційної політики є: 



     забезпечення доступу кожного до інформації; 



     забезпечення рівних  можливостей  щодо  створення,  збирання, 
одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту
інформації;



     створення умов  для  формування  в   Україні   інформаційного 
суспільства;



     забезпечення відкритості  та  прозорості діяльності суб'єктів 
владних повноважень;



     створення інформаційних систем і мереж  інформації,  розвиток 
електронного урядування;



     постійне оновлення,  збагачення  та  зберігання  національних 
інформаційних ресурсів;



     забезпечення інформаційної безпеки України; 



     сприяння міжнародній  співпраці  в  інформаційній  сфері   та 
входженню України до світового інформаційного простору.



     Стаття 4. Суб'єкти і об'єкт інформаційних відносин 



     1. Суб'єктами інформаційних відносин є: 



     фізичні особи; 



     юридичні особи; 



     об'єднання громадян; 



     суб'єкти владних повноважень. 



     2. Об'єктом інформаційних відносин є інформація. 



     Стаття 5. Право на інформацію 



     1. Кожен  має  право на інформацію,  що передбачає можливість 
вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту
інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і
законних інтересів.



     Реалізація права  на   інформацію   не   повинна   порушувати 
громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні
та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та
інтереси юридичних осіб.



     Стаття 6. Гарантії права на інформацію 



     1. Право на інформацію забезпечується: 



     створенням механізму реалізації права на інформацію; 



     створенням можливостей  для  вільного доступу до статистичних 
даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших
інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів;



     обов'язком суб'єктів    владних    повноважень    інформувати 
громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і
прийняті рішення;



     обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні 
підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу
запитувачів до інформації;



     здійсненням державного і громадського контролю за додержанням 
законодавства про інформацію;



     встановленням відповідальності за порушення законодавства про 
інформацію.



     2. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах 
національної безпеки, територіальної цілісності або громадського
порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони
здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей,
для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,
або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.



     Стаття 7. Охорона права на інформацію 



     1. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує 
всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості
доступу до інформації.



     2. Ніхто не може обмежувати  права  особи  у  виборі  форм  і 
джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених
законом.



     Суб'єкт інформаційних   відносин   може   вимагати   усунення 
будь-яких порушень його права на інформацію.



     3. Забороняється  вилучення  і  знищення  друкованих  видань, 
експонатів, інформаційних банків, документів з архівних,
бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків
або на підставі рішення суду.



     4. Право  на  інформацію,  створену  в   процесі   діяльності 
фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за
рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України,
місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.



     Стаття 8. Мова інформації 



     1. Мова  інформації  визначається  законом  про мови,  іншими 
актами законодавства в цій сфері, міжнародними договорами та
угодами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України.



     Стаття 9. Основні види інформаційної діяльності 



     1. Основними видами  інформаційної  діяльності  є  створення, 
збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона
та захист інформації.



                            Розділ II 
ВИДИ ІНФОРМАЦІЇ



     Стаття 10. Види інформації за змістом 



     За змістом інформація поділяється на такі види: 



     інформація про фізичну особу; 



     інформація довідково-енциклопедичного характеру; 



     інформація про стан довкілля (екологічна інформація); 



     інформація про товар (роботу, послугу); 



     науково-технічна інформація; 



     податкова інформація; 



     правова інформація; 



     статистична інформація; 



     соціологічна інформація; 



     інші види інформації. 



     Стаття 11. Інформація про фізичну особу 



     1. Інформація   про   фізичну   особу  (персональні  дані)  - 
відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка
ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.



     2. Не  допускаються  збирання,  зберігання,  використання  та 
поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім
випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної
безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До
конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема,
дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні
переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце
народження.



     Кожному забезпечується  вільний  доступ  до  інформації,  яка 
стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.



     Стаття 12. Інформація довідково-енциклопедичного характеру 



     1. Інформація    довідково-енциклопедичного    характеру    - 
систематизовані, документовані, публічно оголошені або іншим чином
поширені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє
природне середовище.



     2. Основними джерелами інформації  довідково-енциклопедичного 
характеру є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні
повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали,
електронні бази та банки даних, архіви різноманітних довідкових
інформаційних служб, мереж та систем, а також довідки, що
видаються уповноваженими на те органами державної влади та
органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян,
організаціями, їх працівниками та автоматизованими
інформаційно-телекомунікаційними системами.



     3. Правовий   режим   інформації   довідково-енциклопедичного 
характеру визначається законодавством та міжнародними договорами
України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України.



     Стаття 13. Інформація про стан довкілля 
(екологічна інформація)



     1. Інформація про стан  довкілля  (екологічна  інформація)  - 
відомості та/або дані про:



     стан складових   довкілля   та   його  компоненти,  включаючи 
генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими
складовими;



     фактори, що   впливають   або  можуть  впливати  на  складові 
довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також
діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі
навколишнього природного середовища, політику, законодавство,
плани і програми);



     стан здоров'я  та  безпеки  людей,  умови  життя людей,  стан 
об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або
може вплинути стан складових довкілля;



     інші відомості та/або дані. 



     2. Правовий  режим  інформації про стан довкілля (екологічної 
інформації) визначається законами України та міжнародними
договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України.



     3. Інформація про стан довкілля,  крім інформації  про  місце 
розташування військових об'єктів, не може бути віднесена до
інформації з обмеженим доступом.



     Стаття 14. Інформація про товар (роботу, послугу) 



     1. Інформація про товар (роботу,  послугу) - відомості та/або 
дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики
товару (роботи, послуги).



     2. Інформація про вплив товару (роботи,  послуги) на життя та 
здоров'я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим
доступом.



     3. Правовий режим  інформації  про  товар  (роботу,  послугу) 
визначається законами України про захист прав споживачів, про
рекламу, іншими законами та міжнародними договорами України, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.



     Стаття 15. Науково-технічна інформація 



     1. Науково-технічна  інформація  -  будь-які відомості та/або 
дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і
виробництва, одержані в ході науково-дослідної,
дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та
громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних
носіях або відображені в електронному вигляді.



     2. Правовий режим науково-технічної  інформації  визначається 
Законом України "Про науково-технічну інформацію" ( 3322-12 ),
іншими законами та міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.



     3. Науково-технічна   інформація   є   відкритою  за  режимом 
доступу, якщо інше не встановлено законами України.



     Стаття 16. Податкова інформація 



     1. Податкова інформація - сукупність відомостей і  даних,  що 
створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі
поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на
контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому
Податковим кодексом України ( 2755-17 ).



     2. Правовий   режим   податкової   інформації    визначається 
Податковим кодексом України ( 2755-17 ) та іншими законами.



     Стаття 17. Правова інформація 



     1. Правова  інформація  - будь-які відомості про право,  його 
систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини,
правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику
тощо.



     2. Джерелами  правової  інформації  є   Конституція   України 
( 254к/96-ВР ), інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові
акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного
права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів
масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з
правових питань.



     3. З  метою  забезпечення  доступу  до  законодавчих та інших 
нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує
офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки
після їх прийняття.



     Стаття 18. Статистична інформація 



     1. Статистична інформація - документована інформація,  що дає 
кількісну характеристику масових явищ та процесів, які
відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах
життя суспільства.



     2. Офіційна    державна   статистична   інформація   підлягає 
систематичному оприлюдненню.



     3. Держава   гарантує   суб'єктам   інформаційних    відносин 
відкритий доступ до офіційної державної статистичної інформації,
за винятком інформації, доступ до якої обмежений згідно із
законом.



     4. Правовий    режим    державної   статистичної   інформації 
визначається Законом України "Про державну статистику"
( 2614-12 ), іншими законами та міжнародними договорами України,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.



     Стаття 19. Соціологічна інформація 



     1. Соціологічна інформація - будь-які документовані відомості 
про ставлення до окремих осіб, подій, явищ, процесів, фактів тощо.



     2. Правовий   режим   соціологічної  інформації  визначається 
законами та міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.



     Стаття 20. Доступ до інформації 



     1. За  порядком  доступу  інформація  поділяється на відкриту 
інформацію та інформацію з обмеженим доступом.



     2. Будь-яка інформація є відкритою,  крім тієї,  що віднесена 
законом до інформації з обмеженим доступом.



     Стаття 21. Інформація з обмеженим доступом 



     1. Інформацією  з обмеженим доступом є конфіденційна,  таємна 
та службова інформація.



     2. Конфіденційною є інформація про  фізичну  особу,  а  також 
інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою,
крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може
поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному
нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших
випадках, визначених законом.



     Відносини, пов'язані   з   правовим   режимом  конфіденційної 
інформації, регулюються законом.



     3. Порядок віднесення інформації до таємної або службової,  а 
також порядок доступу до неї регулюються законами.



     4. До   інформації   з  обмеженим  доступом  не  можуть  бути 
віднесені такі відомості:



     1) про стан довкілля,  якість харчових продуктів і  предметів 
побуту;



     2) про аварії,  катастрофи, небезпечні природні явища та інші 
надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують
безпеці людей;



     3) про   стан   здоров'я  населення,  його  життєвий  рівень, 
включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та
соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні
показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;



     4) про факти порушення прав і свобод людини і громадянина; 



     5) про  незаконні  дії  органів  державної   влади,   органів 
місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;



     6) інші  відомості,  доступ  до  яких  не  може бути обмежено 
відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.



                            Розділ III 
ДІЯЛЬНІСТЬ ЖУРНАЛІСТІВ, ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ,
ЇХ ПРАЦІВНИКІВ



     Стаття 22. Масова інформація та її засоби 



     1. Масова інформація - інформація,  що поширюється з метою її 
доведення до необмеженого кола осіб.



     2. Засоби  масової  інформації  -  засоби,   призначені   для 
публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.



     Стаття 23. Інформаційна продукція та інформаційна послуга 



     1. Інформаційна   продукція   -   матеріалізований  результат 
інформаційної діяльності, призначений для задоволення потреб
суб'єктів інформаційних відносин. Інформаційною послугою є
діяльність з надання інформаційної продукції споживачам з метою
задоволення їхніх потреб.



     2. Інформаційна продукція та інформаційні послуги є об'єктами 
цивільно-правових відносин, що регулюються цивільним
законодавством України.



     Стаття 24. Заборона цензури та заборона втручання 
в професійну діяльність журналістів і засобів
масової інформації



     1. Забороняється   цензура  -  будь-яка  вимога,  спрямована, 
зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника
(співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати
інформацію до її поширення або накладення заборони чи
перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню
інформації.



     Ця заборона  не  поширюється  на  випадки,   коли   попереднє 
узгодження інформації здійснюється на підставі закону, а також у
разі накладення судом заборони на поширення інформації.



     2. Забороняються   втручання    у    професійну    діяльність 
журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з
метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування
суспільно необхідної інформації, накладення заборони на
висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення
інформації про них, заборони критикувати суб'єкти владних
повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між
засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним
статутом.



     3. Умисне  перешкоджання  законній   професійній   діяльності 
журналістів та/або переслідування журналіста за виконання
професійних обов'язків, за критику тягне за собою відповідальність
згідно із законами України.



     Стаття 25. Гарантії діяльності засобів масової інформації 
та журналістів



     1. Під час виконання  професійних  обов'язків  журналіст  має 
право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням
необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених
законом.



     2. Журналіст  має  право безперешкодно відвідувати приміщення 
суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними
проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх
посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених
законодавством.



     3. Журналіст  має  право не розкривати джерело інформації або 
інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім
випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі
закону.



     4. Після пред'явлення документа, що засвідчує його професійну 
належність, працівник засобу масової інформації має право збирати
інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій,
масових безпорядків, воєнних дій, крім випадків, передбачених
законом.



     5. Журналіст має право поширювати підготовлені ним  матеріали 
(фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом
(авторством) або під умовним ім'ям (псевдонімом).



     6. Журналіст засобу масової інформації має право  відмовитися 
від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після
редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням.



     7. Права та обов'язки журналіста,  працівника засобу  масової 
інформації, визначені цим Законом, поширюються на зарубіжних
журналістів, працівників зарубіжних засобів масової інформації,
які працюють в Україні.



     Стаття 26. Акредитація журналістів, працівників засобів 
масової інформації



     1. З  метою  створення  сприятливих   умов   для   здійснення 
журналістами, працівниками засобів масової інформації професійної
діяльності суб'єкт владних повноважень може здійснювати їх
акредитацію.



     Усі дії,  пов'язані  з  акредитацією,  мають  ґрунтуватися на 
принципах відкритості, рівності, справедливості з метою
забезпечення права громадськості на одержання інформації через
засоби масової інформації. Відсутність акредитації не може бути
підставою для відмови в допуску журналіста, працівника засобу
масової інформації на відкриті заходи, що проводить суб'єкт
владних повноважень.



     2. Акредитація    журналіста,   працівника   засобу   масової 
інформації здійснюється безоплатно на підставі його заяви або
подання засобу масової інформації.



     У заяві,  поданій  журналістом,  працівником  засобу  масової 
інформації, зазначаються його прізвище, ім'я та по батькові,
адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти (за
наявності). До заяви додаються копії документів, що посвідчують
особу та засвідчують її професійну належність.



     У поданні  засобу  масової інформації зазначаються його повне 
найменування, дата і номер реєстрації, адреса, адреса електронної
пошти (за наявності), номер засобу зв'язку, прізвище, ім'я та по
батькові журналіста, працівника засобу масової інформації, щодо
якого вноситься подання. До подання додаються копії документів, що
посвідчують особу.



     В акредитації не може бути відмовлено  в  разі  подання  усіх 
документів, передбачених цією частиною.



     Суб'єкт владних   повноважень  може  встановлювати  спрощений 
порядок акредитації.



     3. Порядок   акредитації,   визначений   суб'єктом    владних 
повноважень, підлягає оприлюдненню.



     4. Суб'єкти  владних  повноважень,  що  здійснили акредитацію 
журналістів, працівників засобів масової інформації, зобов'язані
сприяти провадженню ними професійної діяльності; завчасно
сповіщати їх про місце і час проведення сесій, засідань, нарад,
брифінгів та інших публічних заходів; надавати їм інформацію,
призначену для засобів масової інформації; а також сприяти
створенню умов для здійснення запису і передачі інформації,
проведення інтерв'ю, отримання коментарів посадових осіб.



     5. У разі якщо захід проводиться  відповідно  до  міжнародних 
або інших спеціальних протоколів, можуть встановлюватися особливі
умови допуску журналістів. Такі особливі умови оприлюднюються на
офіційному веб-сайті відповідного суб'єкта владних повноважень до
проведення заходу.



     6. Журналіст,    працівник    засобу    масової    інформації 
зобов'язаний дотримуватися встановлених суб'єктом владних
повноважень правил внутрішнього трудового розпорядку, не
перешкоджати діяльності його службових та посадових осіб.



     7. Суб'єкти владних повноважень,  що акредитували журналіста, 
працівника засобу масової інформації, приймають рішення про
припинення акредитації у разі:



     подання ним відповідної заяви; 



     неодноразового грубого  порушення ним обов'язків,  визначених 
цією статтею;



     звернення засобу  масової  інформації,  за   поданням   якого 
здійснена акредитація.



     8. У рішенні про припинення акредитації зазначаються посадова 
особа чи службова особа (суб'єкт владних повноважень), яка
прийняла відповідне рішення, дата прийняття рішення, підстава для
прийняття рішення та порядок його оскарження. Письмове
повідомлення про припинення акредитації видається або надсилається
засобу масової інформації або журналістові, працівникові засобу
масової інформації протягом п'яти робочих днів з дня прийняття
відповідного рішення.



     9. Рішення про припинення акредитації може бути оскаржено  до 
суду в установленому порядку.



                            Розділ IV 
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ІНФОРМАЦІЮ



     Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства 
про інформацію



     1. Порушення законодавства України про  інформацію  тягне  за 
собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або
кримінальну відповідальність згідно із законами України.



     Стаття 28. Неприпустимість зловживання правом на інформацію 



     1. Інформація  не  може  бути  використана  для  закликів  до 
повалення конституційного ладу, порушення територіальної
цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості,
розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення
терористичних актів, посягання на права і свободи людини.



     Стаття 29. Поширення суспільно необхідної інформації 



     1. Інформація з обмеженим доступом може бути  поширена,  якщо 
вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного
інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає
потенційну шкоду від її поширення.



     2. Предметом суспільного інтересу вважається інформація,  яка 
свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній
цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав,
свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав
людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та
інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або
юридичних осіб тощо.



     Стаття 30. Звільнення від відповідальності 



     1. Ніхто  не  може  бути  притягнутий  до відповідальності за 
висловлення оціночних суджень.



     2. Оціночними   судженнями,   за    винятком    наклепу,    є 
висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка
дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі,
що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер
використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол,
алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та
доведенню їх правдивості.



     Якщо особа вважає,  що оціночні судження або думки принижують 
її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті
немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй
законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення
справи у тому самому засобі масової інформації з метою
обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу
оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній,
принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи
ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб
висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок
відшкодувати завдану моральну шкоду.



     3. Суб'єкти   інформаційних   відносин    звільняються    від 
відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом,
якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.



     4. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів 
масової інформації та журналістів встановлюються законами України
"Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"
( 2782-12 ), "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), "Про
інформаційні агентства" ( 74/95-ВР ) та іншими.



     Стаття 31. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди 



     1. У разі якщо порушенням права на свободу  інформації  особі 
завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її
відшкодування за рішенням суду.



     2. Суб'єкти владних повноважень як  позивачі  у  справах  про 
захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в
судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про
себе і не мають права вимагати відшкодування моральної
(немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб
права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.



                             Розділ V 
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ



     1. Цей Закон набирає чинності через три  місяці  з  дня  його 
опублікування.



     2. До приведення законодавства України у відповідність із цим 
Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не
суперечить цьому Закону.



     3. Внести зміни до таких законодавчих актів України: 



     1) у   Кодексі  України  про  адміністративні  правопорушення 
( 80731-10, 80732-10 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р.,
додаток до N 51, ст. 1122):



     у статті 212-3: 



     в абзаці  другому  частини  першої  слова "від п'ятнадцяти до 
двадцяти п'яти" замінити словами "від двадцяти п'яти до
п'ятдесяти";



     в абзаці  другому частини другої слова "від двадцяти п'яти до 
п'ятдесяти" замінити словами "від п'ятдесяти до вісімдесяти";



     у статті 212-26: 



     в абзаці  другому  частини  першої  слова  "двадцяти   п'яти" 
замінити словом "тридцяти";



     абзац перший частини другої викласти в такій редакції: 



     "Неправомірна відмова особи у наданні інформації, несвоєчасне 
або неповне надання інформації, надання інформації, що не
відповідає дійсності, у разі якщо така інформація підлягає наданню
на вимогу правоохоронних органів, Рахункової палати";



     2) частину  першу  статті  200  Цивільного  кодексу   України 
( 435-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 40-44,
ст. 356) викласти в такій редакції:



     "1. Інформацією є будь-які відомості та/або дані,  які можуть 
бути збережені на матеріальних носіях або відображені в
електронному вигляді";



     3) абзац дванадцятий статті 1 Закону  України  "Про  державну 
статистику" ( 2614-12 ) (Відомості Верховної Ради України,
2000 р., N 43, ст. 362) викласти в такій редакції:



     "статистична інформація - документована  інформація,  що  дає 
кількісну характеристику масових явищ та процесів, які
відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах
життя суспільства";



     4) у  Законі України "Про друковані засоби масової інформації 
(пресу) в Україні" ( 2782-12 ) (Відомості Верховної Ради України,
1993 р., N 1, ст. 1, N 46, ст. 427; 1997 р., N 15, ст. 115;
2003 р., N 29, ст. 234, N 30, ст. 247; 2004 р., N 7, ст. 51, N 11,
ст. 141, N 16, ст. 238, N 32, ст. 394):



     статтю 27 виключити; 



     у статті 40: 



     назву викласти в такій редакції: 



     "Стаття 40. Створення представництв зарубіжних друкованих 
засобів масової інформації";



     частину третю виключити; 



     5) у  Законі  України   "Про   науково-технічну   інформацію" 
( 3322-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 33,
ст. 345):



     абзац другий статті 1 викласти в такій редакції: 



     "науково-технічна інформація - будь-які відомості та/або дані 
про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і
виробництва, одержані в ході науково-дослідної,
дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та
громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних
носіях або відображені в електронному вигляді";



     в частині  першій  статті 2 слова "документована на будь-яких 
носіях або публічно оголошувана" виключити;



     6) частину другу статті 37 Закону України  "Про  інформаційні 
агентства" ( 74/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради України,
1995 р., N 13, ст. 83) виключити;



     7) статтю  3  Закону   України   "Про   порядок   висвітлення 
діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування в Україні засобами масової інформації"
( 539/97-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 49,
ст. 299; 1998 р., N 45, ст. 271; 2002 р., N 48, ст. 361; 2006 р.,
N 13, ст. 109) виключити;



     8) статті   45  та  69  Закону  України  "Про  телебачення  і 
радіомовлення" ( 3759-12 ) (Відомості Верховної Ради України,
2006 р., N 18, ст. 155 із наступними змінами) виключити.



     4. Кабінету  Міністрів  України  протягом шести місяців з дня 
набрання чинності цим Законом:



     привести свої нормативно-правові акти у відповідність із  цим 
Законом;



     забезпечити перегляд  і  скасування  міністерствами та іншими 
центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових
актів, що суперечать цьому Закону.




 Президент України                                       Л.КРАВЧУК 



 м. Київ, 2 жовтня 1992 року 
N 2657-XII

      

                     
 
 
                    КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 



                        П О С Т А Н О В А 
від 12 листопада 2008 р. N 1015
Київ


         Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів 
України від 9 жовтня 2006 р. N 1404
та від 29 листопада 2006 р. N 1652

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:



     1. Доповнити підпункт 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів 
України від 9 жовтня 2006 р. N 1404 ( 1404-2006-п ) "Питання
попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за
бюджетні кошти" (Офіційний вісник України, 2006 р., N 41,
ст. 2752, N 44, ст. 2946, N 51, ст. 3406; 2007 р., N 37, ст. 1482,
N 43, ст. 1715, N 53, ст. 2157, N 56, ст. 2252, N 59, ст. 2344,
ст. 2351, N 91, ст. 3336; 2008 р., N 9, ст. 220, N 63, ст. 2146,
N 70, ст. 2355, N 81, ст. 2737) абзацом такого змісту:



     "протезно-ортопедичних виробів,     ортопедичного     взуття, 
технічних засобів реабілітації інвалідів та інших осіб;".



     2. Внести  зміни  до  Порядку  забезпечення окремих категорій 
населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування
відповідного державного замовлення, переліку таких засобів,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від
29 листопада 2006 р. N 1652 ( 1652-2006-п ) (Офіційний вісник
України, 2006 р., N 48, ст. 3195), виклавши їх у редакції, що
додається.



     3. Ця постанова набирає чинності з 1 січня 2009 року. 




     Прем'єр-міністр України                           Ю.ТИМОШЕНКО 



     Інд. 26 


ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 29 листопада 2006 р. N 1652 ( 1652-2006-п )
(у редакції постанови Кабінету Міністрів України
від 12 листопада 2008 р. N 1015)



                             ПОРЯДОК 
забезпечення окремих категорій населення
технічними та іншими засобами реабілітації
і формування відповідного державного замовлення

Загальна частина

1. Цей Порядок визначає механізм:



     безоплатного забезпечення   окремих    категорій    населення 
технічними та іншими засобами реабілітації;



     формування, розміщення  та фінансування державного замовлення 
на виготовлення, постачання і ремонт технічних та інших засобів
реабілітації.



     Дія цього  Порядку не поширюється на осіб,  інвалідність яких 
пов'язана з трудовим каліцтвом, що настало внаслідок нещасного
випадку на виробництві або професійного захворювання, порядок
забезпечення яких технічними та іншими засобами реабілітації
встановлюється правлінням Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.



     2. До технічних та інших засобів реабілітації належать: 



     засоби для пересування; 



     спеціальні засоби для самообслуговування та догляду; 



     спеціальні засоби для  орієнтування,  спілкування  та  обміну 
інформацією;



     протезні вироби   (включаючи   протезно-ортопедичні   вироби, 
ортопедичне взуття).



     Інваліди та діти-інваліди забезпечуються технічними та іншими 
засобами реабілітації. Зазначеними засобами (крім засобів для
пересування) забезпечуються також діти віком до 18 років з вадами
слуху, зору, опорно-рухового апарату (далі - діти віком до
18 років).



     Ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ 
і ветерани державної пожежної охорони забезпечуються
протезно-ортопедичними виробами і спеціальними засобами для
самообслуговування та догляду, які є обов'язковими для
застосування у разі забезпечення протезними виробами.



     Жінки після  мастектомії забезпечуються  протезами  молочних 
залоз, ліфами, компресійними рукавами.



     Особи похилого   віку  забезпечуються  протезами  верхніх  та 
нижніх кінцівок і спеціальними засобами для самообслуговування та
догляду, які є обов'язковими для застосування у разі забезпечення
протезними виробами.



     3. Інваліди,  діти-інваліди, діти віком до 18 років, ветерани 
військової служби, ветерани органів внутрішніх справ і ветерани
державної пожежної охорони, особи похилого віку, жінки після
мастектомії (далі - інваліди та інші особи) мають право на
безоплатне забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації
відповідно до Законів України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ), "Про охорону дитинства"
( 2402-14 ), "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту" ( 3551-12 ), "Про статус ветеранів військової служби,
ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх
соціальний захист" ( 203/98-ВР ), "Про реабілітацію інвалідів в
Україні" ( 2961-15 ), "Про загальну середню освіту" ( 651-14 ) і
"Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших
громадян похилого віку в Україні" ( 3721-12 ).



     4. Інваліди,   діти-інваліди   та  діти  віком  до  18  років 
забезпечуються технічними засобами реабілітації без права їх
продажу, дарування і передачі протягом строку, на який видається
такий засіб.



     5. Технічні та  інші  засоби  реабілітації  для  безоплатного 
забезпечення інвалідів та інших осіб за рахунок коштів державного
бюджету виготовляються, постачаються і ремонтуються суб'єктами
господарської діяльності, їх відокремленими структурними
підрозділами, статутні положення яких передбачають виготовлення,
постачання і ремонт зазначених засобів і які отримали згідно із
законодавством відповідне державне замовлення (далі -
підприємства).



     Вимоги щодо   організації  виготовлення  технічних  та  інших 
засобів реабілітації, проведення оцінки їх якості визначаються
законодавством.



     6. Інваліди та інші особи забезпечуються технічними та іншими 
засобами реабілітації за рахунок коштів державного бюджету,
передбачених Фонду соціального захисту інвалідів на зазначену
мету.



     У разі коли є  потреба  у  складному  протезуванні,  вартість 
протезно-ортопедичних виробів, перелік яких затверджує Мінпраці,
сплачується за рахунок коштів, що надійшли в результаті
застосування адміністративно-господарських санкцій Фонду
соціального захисту інвалідів. Питання відшкодування вартості
виготовленого для інваліда виробу вирішується керівником
територіального відділення зазначеного фонду у межах кошторисних
призначень шляхом укладення договору з підприємством.



     Особи, інвалідність  яких пов'язана з трудовим каліцтвом,  що 
настало внаслідок нещасного випадку на виробництві або
професійного захворювання, забезпечуються технічними та іншими
засобами реабілітації за рахунок коштів Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань, а ті з них, що не підлягають забезпеченню технічними
та іншими засобами реабілітації за рахунок коштів Фонду,
забезпечуються такими засобами згідно з цим Порядком на підставі
довідки територіального відділення Фонду про відмову у
забезпеченні зазначеними засобами.



     7. Днем отримання технічного та  іншого  засобу  реабілітації 
вважається день видачі його у користування інвалідові та іншій
особі, а в разі надсилання поштою - день, зазначений у
повідомленні про його вручення інвалідові та іншій особі, їх
законним представникам.



     8. Потребу  в  забезпеченні  технічними  та  іншими  засобами 
реабілітації визначають:



     інвалідів -   медико-соціальні  експертні  комісії  (МСЕК)  з 
оформленням індивідуальної програми реабілітації;



     дітей-інвалідів та  інших  осіб  -  лікувально-консультативні 
комісії лікувально-профілактичних закладів (ЛКК) і клініки
Українського науково-дослідного інституту протезування,
протезобудування та відновлення працездатності (далі - клініка
УкрНДІпротезування) з оформленням відповідного висновку.



     Медичні показання для забезпечення інвалідів  та  інших  осіб 
технічними та іншими засобами реабілітації визначають МСЕК і ЛКК
на підставі переліку діагнозів за шифрами зазначених засобів, що
затверджується Мінпраці разом з МОЗ.



     9. Підставою  для  забезпечення інвалідів по слуху мобільними 
телефонами є висновок МСЕК про інвалідність по слуху.



     10. Підставою для забезпечення інвалідів I і II групи по зору 
годинниками, диктофонами та магнітофонами є висновок МСЕК про
інвалідність по зору.



     11. Диктофонами забезпечуються інваліди I і II групи по  зору 
з числа студентів та слухачів вищих навчальних закладів I - IV
рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладів,
юристів, журналістів, педагогів, інших спеціалістів, керівників та
їх заступників за рішенням спеціальної комісії відповідно
Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки
Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення
обласних, Головного управління соціального захисту населення
Київської та управління праці та соціального захисту населення
Севастопольської міських держадміністрацій. До складу зазначених
комісій включаються один представник від УТОС та два представники
керівного складу зазначених Міністерства та управлінь.



     12. Позачергово  забезпечуються магнітофонами інваліди I і II 
групи по зору, які є постійними відвідувачами бібліотеки УТОС, що
підтверджується довідкою бібліотеки, яка видається на вимогу.



     13. Ортопедичними   ліжками  та  протипролежневими  матрацами 
забезпечуються інваліди та діти-інваліди з числа постійно лежачих,
що підтверджується відповідним записом в індивідуальній програмі
реабілітації чи висновком ЛКК. Інваліди та діти-інваліди, які
забезпечуються протипролежневими матрацами, не забезпечуються
протипролежневими подушками.



     14. Першочергово забезпечуються технічними та іншими засобами 
реабілітації діти-інваліди.



     15. У  разі  коли особа не звернулася за технічними та іншими 
засобами реабілітації у строк, установлений цим Порядком,
зазначені вироби за пропущений період не видаються.



                        Облік та звітність 



     16. Облік  інвалідів  та  інших  осіб,  які  мають  право  на 
безоплатне забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації
(далі - облік), ведуть органи праці та соціального захисту
населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі
держадміністрації, виконкому міської, районної у місті ради
(далі - місцеві органи праці та соціального захисту населення) за
місцем реєстрації проживання осіб.



     Місцевий орган  праці  та  соціального  захисту населення має 
право як виняток взяти на облік в установленому Мінпраці порядку
інваліда та іншу особу не за місцем реєстрації їх проживання.



     17. Для   взяття  на  облік  до  місцевого  органу  праці  та 
соціального захисту населення подається заява, заповнена інвалідом
та іншою особою або їх законним представником за формою, що
затверджується Мінпраці (далі - заява про взяття на облік).



     Разом із заявою  про  взяття  на  облік  пред'являються  такі 
документи інваліда чи іншої особи:



     паспорт або  свідоцтво  про  народження (для осіб віком до 16 
років);



     висновок МСЕК про  встановлення  інвалідності  для  інвалідів 
(для дітей-інвалідів - висновок ЛКК) у разі, коли особа вперше
звертається до місцевих органів праці та соціального захисту
населення або змінюється група і причина інвалідності;



     індивідуальна програма    реабілітації   (для   інваліда   та 
дитини-інваліда) або висновок ЛКК щодо забезпечення технічними та
іншими засобами реабілітації (для інших осіб, інвалідів, група
інвалідності яких встановлена до 1 січня 2007 р. як безстрокова
або строк дії якої не закінчився);



     посвідчення про взяття на облік (для бездомних громадян); 



     довідка про присвоєння ідентифікаційного номера для осіб, які 
досягли 18-річного віку (за наявності номера). Особам, які через
релігійні переконання відмовилися від присвоєння ідентифікаційного
номера, необхідно пред'явити паспорт з позначкою про наявність
права здійснювати платежі без нього;



     довідка про  реєстрацію місця проживання для дітей-інвалідів, 
дітей віком до 16 років та осіб, паспорти яких не містять
відомостей про реєстрацію місця проживання (крім бездомних
громадян);



     посвідчення, яке підтверджує статус особи,  що має  право  на 
пільги відповідно до законодавства (для ветеранів військової
служби, ветеранів органів внутрішніх справ і ветеранів державної
пожежної охорони).



     Законний представник інваліда чи іншої особи подає документи, 
що підтверджують його особу та повноваження законного
представника.



     Для отримання технічних засобів реабілітації для інвалідів по 
зору з числа членів УТОС із зазначеними документами та копією
членського квитка може звернутися представник первинної
організації зазначеного товариства. Представник первинної
організації УТОС повинен мати при собі документи, що підтверджують
його особу та повноваження.



     18. Дані, що містяться в зазначених у пункті 17 цього Порядку 
документах, заносяться інвалідом та іншою особою або їх законним
представником, представником первинної організації УТОС до заяви
про взяття на облік, після чого працівник місцевого органу праці
та соціального захисту населення, відповідальний за ведення
обліку, звіряє їх з пред'явленими документами, з яких робить
копії.



     Інваліди та інші особи несуть персональну відповідальність за 
достовірність даних, що містяться у пред'явлених документах.
Подання документів, що містять завідомо неправдиві дані, є
підставою для відмови інвалідові та іншій особі у взятті на облік.



     Інваліди та інші особи, які перебувають на повному державному 
утриманні, під вартою або у місцях позбавлення волі, закладах
соціального захисту для бездомних громадян і центрах соціальної
адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, беруться на
облік на підставі документів, зазначених у пункті 17 цього
Порядку, за зверненнями керівника відповідного закладу (установи)
до місцевих органів праці та соціального захисту населення.



     19. Заява  про  взяття на облік реєструється місцевим органом 
праці та соціального захисту населення у журналі, що ведеться за
формою, затвердженою Мінпраці (далі - журнал реєстрації).



     20. Місцевий  орган праці та соціального захисту населення на 
підставі документів, зазначених у пункті 17 цього Порядку:



     формує особову справу одержувача технічного та іншого  засобу 
реабілітації (далі - особова справа);



     заповнює картку  забезпечення  технічними  та іншими засобами 
реабілітації за формою, затвердженою Мінпраці (далі - картка);



     заносить особисті дані одержувача технічного та іншого засобу 
реабілітації до Централізованого банку даних з проблем
інвалідності (далі - банк даних) і формує електронні направлення
на забезпечення інвалідів та інших осіб протезно-ортопедичними
виробами, ортопедичним взуттям та допоміжними засобами для
особистого догляду та захисту, які є обов'язковими для
застосування у разі забезпечення протезними виробами (далі -
електронне направлення);



     видає одержувачу  технічного  та  іншого  засобу реабілітації 
направлення на забезпечення протезними виробами з урахуванням
строків їх експлуатації або медичних висновків (далі -
направлення);



     інформує одержувача технічного та іншого засобу  реабілітації 
про підприємства.



     21. Особова  справа  формується із заяви про взяття на облік, 
корінця направлення (у разі коли особа звертається вперше),
роздрукованого електронного направлення та картки.



     Направлення в     електронному    вигляді    роздруковується, 
скріплюється печаткою місцевого органу праці та соціального
захисту населення і долучається до особової справи.



     22. Направлення     діє    протягом    строку,    визначеного 
індивідуальною програмою реабілітації або висновком ЛКК.



     Направлення, видане інвалідам та іншим особам з ампутаційними 
куксами, вродженими вадами типу ампутаційних кукс або вкорочення
кінцівок та після мастектомії, діє довічно.



     23. Днем  звернення  за   технічними   та   іншими   засобами 
реабілітації вважається дата надходження заяви про взяття на облік
разом з документами, зазначеними у пункті 17 цього Порядку, про що
робиться позначка у журналі реєстрації.



     Якщо заява   про   взяття   на  облік  разом  з  документами, 
зазначеними у пункті 17 цього Порядку, надіслана поштою, днем
звернення вважається зазначена на поштовому штемпелі дата
відправлення.



     У разі коли до заяви про взяття на  облік  додаються  не  всі 
необхідні документи, місцевий орган праці та соціального захисту
населення повідомляє інваліду чи іншій особі у триденний строк,
які саме документи необхідно подати додатково. У такому разі днем
звернення вважається зазначена на поштовому штемпелі дата
відправлення документів, що подаються додатково.



     24. У разі повторного медичного обстеження інвалідів та інших 
осіб МСЕК чи ЛКК надсилають у триденний строк місцевим органам
праці та соціального захисту населення індивідуальну програму
реабілітації чи висновок ЛКК щодо забезпечення технічними та
іншими засобами реабілітації.



     Місцеві органи  праці  та  соціального  захисту  населення  у 
триденний строк після надходження індивідуальної програми
реабілітації чи висновку ЛКК вносять до банку даних інформацію
щодо необхідності забезпечення інвалідів та інших осіб технічними
та іншими засобами реабілітації, оформляють або продовжують строк
дії електронного направлення та заповнюють картку.



     Інвалід, інша особа або їх законний представник  за  бажанням 
особисто подає індивідуальну програму реабілітації чи висновок,
видані МСЕК або ЛКК, місцевому органові праці та соціального
захисту населення.



     25. У  разі зміни зареєстрованого місця проживання інвалід чи 
інша особа звертається із заявою про взяття на облік до місцевого
органу праці та соціального захисту населення за новим
зареєстрованим місцем проживання, який протягом п'яти робочих днів
з дня її одержання надсилає відповідний запит до місцевого органу
праці та соціального захисту населення за попереднім
зареєстрованим місцем проживання. Місцевий орган праці та
соціального захисту населення передає у місячний строк після
надходження запиту особову справу інваліда чи іншої особи
місцевому органові праці та соціального захисту населення за новим
зареєстрованим місцем проживання. При цьому в журналах реєстрації,
що зберігаються в органах праці та соціального захисту населення
за попереднім та новим зареєстрованим місцем проживання, робляться
позначки відповідно "вибув" і "прибув" із зазначенням дати.



     26. Інвалід та інша особа знімаються з обліку в разі: 



     анулювання відповідних  медичних  показань  для  забезпечення 
технічними та іншими засобами реабілітації;



     втрати статусу інваліда чи іншого статусу,  що надає право на 
пільги;



     виїзду на постійне місце проживання за кордон; 



     настання смерті. 



     Після зняття з обліку особова  справа  зберігається  місцевим 
органом праці та соціального захисту населення протягом 75 років.



     27. У  разі смерті інваліда та іншої особи виданий безоплатно 
технічний або інший засіб реабілітації, строк експлуатації якого
не закінчився, повертається місцевому органові праці та
соціального захисту населення членами сім'ї померлого інваліда чи
іншої особи. Перелік таких засобів затверджує Мінпраці.



     Організація повернення    технічних    та    інших    засобів 
реабілітації, якими були забезпечені померлі одинокі інваліди та
інші особи, покладається на місцевий орган праці та соціального
захисту населення.



     Вилучення технічних та інших засобів реабілітації,  які члени 
сім'ї померлих інвалідів та інших осіб не хочуть повертати,
здійснюється за рішенням суду, прийнятого за заявою місцевого
органу праці та соціального захисту населення.



     28. Повернуті  технічні  та  інші  засоби  реабілітації (крім 
протезних виробів) можуть бути передані в установленому порядку
для забезпечення інвалідів та інших осіб, комплектування пунктів
прокату технічних та інших засобів реабілітації, типове положення
про які затверджується Мінпраці, територіальних центрів
соціального обслуговування населення, будинків-інтернатів, інших
установ, які перебувають у сфері управління Мінпраці, а також до
майстерень з їх ремонту.



     Повернуті технічні та інші засоби реабілітації, які не можуть 
використовуватися в подальшому, підлягають утилізації в
установленому порядку.



     Порядок списання     технічних      засобів      реабілітації 
встановлюється Мінпраці.



     Технічні засоби   реабілітації,   строк   експлуатації   яких 
закінчився, поверненню не підлягають.



     29. Місцеві органи праці  та  соціального  захисту  населення 
подають щомісяця до 10 числа відповідно Міністерству праці та
соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним
управлінням праці та соціального захисту населення обласних,
Головному управлінню соціального захисту населення Київської та
управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської
міської держадміністрації звіт про звернення інвалідів та інших
осіб щодо видачі направлення для отримання протезно-ортопедичних
виробів, ортопедичного взуття, засобів для особистого догляду та
захисту, що надягаються на тіло, а також інформацію про кількість
одержаних місцевими органами праці та соціального захисту
населення спеціальних засобів для самообслуговування і догляду
(крім захисних засобів, що надягаються на тіло), виданих інвалідам
та іншим особам, а також про їх залишки на початок та кінець
звітного періоду.



     Міністерство праці   та   соціальної   політики    Автономної 
Республіки Крим, головні управління праці та соціального захисту
населення обласних, Головне управління соціального захисту
населення Київської та управління праці та соціального захисту
населення Севастопольської міських держадміністрацій подають
щокварталу до 20 числа наступного місяця Фонду соціального захисту
інвалідів узагальнений звіт. Фонд подає щокварталу до 30 числа
наступного місяця звіт Мінпраці.



     Форма звітів затверджується Мінпраці. 



          Забезпечення протезно-ортопедичними виробами, 
ортопедичним взуттям та допоміжними засобами
для особистого догляду та захисту



     30. Інвалід чи інша  особа  звертається  до  підприємства  із 
заявою про забезпечення протезно-ортопедичним виробом,
ортопедичним взуттям, допоміжними засобами для особистого догляду
та захисту (далі - заява про забезпечення), за формою,
затвердженою Мінпраці, та направленням (у разі коли особа
звертається вперше).



     31. Підприємство  незалежно  від  реєстрації місця проживання 
інваліда чи іншої особи на підставі електронного направлення та
заяви про забезпечення реєструє замовлення, оформляє та заносить
до бази даних інформацію щодо забезпечення протезними виробами.



     Замовлення затверджується керівником підприємства. 



     Підприємство за  зверненням  інваліда,  іншої  особи  або  їх 
законного представника на підставі електронного направлення може
приймати замовлення на виготовлення протезних виробів на півтора -
два місяці раніше закінчення строку їх експлуатації.



     Підприємство оформляє  замовлення  і  картку  протезування за 
формою, затвердженою Мінпраці, в яких зазначаються:



     шифр протезного виробу; 



     антропометричні дані; 



     результати примірки; 



     дата видачі виробу та його вартість. 



     Оформлене замовлення  та   картка   протезування,   підписані 
лікарем та інспектором з обліку замовлень або іншими особами, що
уповноважені керівником підприємства, зберігаються протягом 75
років як документи суворої звітності.



     Замовлення інвалідів  та  інших  осіб  за  місцем  проживання 
оформляють спеціалісти медико-технічної бригади підприємства за
графіком, погодженим Міністерством праці та соціальної політики
Автономної Республіки Крим, головними управліннями праці та
соціального захисту населення обласних, Головним управлінням
соціального захисту населення Київської та управлінням праці та
соціального захисту населення Севастопольської міських
держадміністрацій.



     32. Шифр протезного виробу визначає лікар  медичного  відділу 
підприємства або клініки УкрНДІпротезування в замовленні та картці
протезування на підставі переліку діагнозів за шифрами технічних
та інших засобів реабілітації. Виправлення в замовленні та картці
протезування, що стосуються діагнозу, конструкції виробу і
розмірів може зробити лікар медичного відділу підприємства або
клініки УкрНДІпротезування. Зміни в замовленні затверджує керівник
підприємства.



     33. Первинне  і  складне протезування інвалідів та інших осіб 
здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Мінпраці, що
регулюють порядок індивідуальної реабілітації та первинного
протезування інвалідів з патологією опорно-рухового апарату та
іншими захворюваннями, переважно у стаціонарі незалежно від форми
власності або в клініці УкрНДІпротезування.



     Рішення про  проведення  складного  протезування  приймається 
комісією підприємства або лікарем клініки УкрНДІпротезування.



     У разі   первинного   протезування   інвалід  та  інша  особа 
забезпечуються за потреби лікувально-тренувальними протезами на
строк, необхідний для формування кукси.



     34. Максимальний   строк   виготовлення   протезних   виробів 
становить:



     протезів, апаратів  рук  і  ніг,  корсетів  та  ортопедичного 
взуття - 20 робочих днів;



     дрібних протезно-ортопедичних виробів (обтураторів,  корсетів 
текстильних, реклінаторів, лікувальних бандажів) та взуття на
протези - 10 робочих днів.



     Строк виготовлення  виробу  обчислюється  з  дня початку його 
виготовлення і включає час безпосереднього виготовлення виробу без
урахування часу, необхідного для примірки виробу або протягом
якого замовник не з'являвся на примірку.



     35. Готовий протезний виріб видається після примірки особисто 
інваліду та іншій особі або їх законному представникові, які
ставлять підпис в оформленому замовленні та картці протезування.



     До кожного протезного виробу підприємство видає інструкцію  з 
експлуатації і талон на гарантійний ремонт.



     У разі  надходження  письмового  звернення  інваліда чи іншої 
особи до підприємства дозволяється надсилати готовий протезний
виріб поштою.



     36. Діти-інваліди  та  діти  віком до 18 років забезпечуються 
протезними виробами у міру свого виростання.



     Інваліди забезпечуються  щороку  двома  парами  ортопедичного 
взуття на вибір - зимовим або літнім.



     Діти-інваліди та  діти  віком  до  18 років,  антропометричні 
розміри яких не змінилися, забезпечуються двома парами
ортопедичного взуття на вибір - зимовим або літнім.



     Інвалід або  інша  особа,  що потребує забезпечення двома або 
більше найменуваннями виробів, які згідно з переліком технічних та
інших засобів реабілітації, якими забезпечуються окремі категорії
населення, належать до однієї групи, але мають відмінності у
призначенні та відновленні втрачених функцій органів, внаслідок
чого не є взаємозамінними, забезпечується кожним видом виробу в
кількості та на строк, що визначені зазначеним переліком.



     37. У  разі  коли  інвалід  або  інша  особа  не з'явилися за 
протезним виробом протягом чотирьох місяців з моменту його
виготовлення, підприємство разом з представником місцевого органу
праці та соціального захисту населення складає відповідний акт.
Один примірник акта надсилається Фонду соціального захисту
інвалідів разом з рахунком на його оплату, в якому зазначаються
витрати, пов'язані з виготовленням виробу, його демонтажем, за
винятком вартості комплектувальних виробів і матеріалів, що можуть
бути повторно використані. До рахунка додається копія калькуляції
зазначених витрат на виготовлення та демонтаж виробу.



                Забезпечення спеціальними засобами 
для самообслуговування та догляду



     38. З метою забезпечення засобами для одягання та роздягання, 
допоміжними засобами для особистої гігієни, допоміжними засобами
для особистої рухомості, засобами для пересування, допоміжними
засобами для переміщення або переносу, меблями, оснащенням,
спеціальними засобами для орієнтування, спілкування та обміну
інформацією інвалід, дитина-інвалід, дитина віком до 18 років або
їх законний представник звертаються до місцевого органу праці та
соціального захисту населення за місцем реєстрації їх проживання,
а також за місцем фактичного проживання у випадках, передбачених
абзацом другим пункту 16 цього Порядку.



     Місцевий орган праці та соціального захисту  населення  видає 
разом з технічним засобом реабілітації інструкцію з його
експлуатації і талон на гарантійний ремонт, а також вживає заходів
до збереження такого засобу та його доставки до місця проживання
інваліда, дитини-інваліда та дитини віком до 18 років.



     39. У разі коли  інвалід,  дитина-інвалід,  дитина  віком  до 
18 років не може користуватися технічними засобами реабілітації
серійного виробництва, що підтверджено індивідуальною програмою
реабілітації інваліда або висновком ЛКК, місцевий орган праці та
соціального захисту населення подає в установленому Мінпраці
порядку заявку на виготовлення технічного засобу реабілітації за
індивідуальним замовленням.



     40. Інвалід  чи   дитина-інвалід   може   бути   забезпечений 
одночасно не більш як двома кріслами колісними, кімнатним і
дорожним, зокрема кріслом колісним з електроприводом (за наявності
медичних показань згідно з висновком МСЕК).



     Кріслом колісним    з   електроприводом   не   забезпечуються 
діти-інваліди до досягнення 14-річного віку.



     41. Інваліду  чи  дитині-інваліду  видається  дорожнє  крісло 
колісне з електроприводом у разі відсутності у користуванні
автомобіля, виданого органами праці та соціального захисту
населення.



     У разі  забезпечення  інваліда  автомобілем  місцевим органом 
праці та соціального захисту населення дорожнє крісло колісне з
електроприводом повертається такому органові.



     У разі  коли  автомобіль  видано  місцевим  органом  праці та 
соціального захисту населення безоплатно або на пільгових умовах
сім'ї, що складається з двох і більше інвалідів, один з інвалідів,
у тому числі дитина-інвалід, повертає дорожнє крісло колісне з
електроприводом місцевому органові праці та соціального захисту
населення.



     42. Місцевий орган праці  та  соціального  захисту  населення 
робить позначку в журналі реєстрації про забезпечення технічними
засобами реабілітації за рахунок коштів державного чи місцевого
бюджету із внесенням відповідної інформації до банку даних.



     43. Для   заміни   технічного   засобу   реабілітації   після 
закінчення строку його експлуатації або дострокової заміни
інвалід, дитина-інвалід, дитина віком до 18 років чи їх законний
представник подає місцевому органові праці та соціального захисту
населення заяву про його заміну за формою, затвердженою Мінпраці.



               Ремонт і дострокова заміна технічних 
та інших засобів реабілітації



     44. Інвалід та інша особа можуть бути  тимчасово  забезпечені 
технічними та іншими виготовленими за рахунок коштів державного чи
місцевого бюджету (крім протезного виробу) засобами реабілітації з
числа тих, що повернуті місцевому органові праці та соціального
захисту населення згідно з пунктом 27 цього Порядку, на період
проведення їх ремонту.



     Ремонт технічних   та   інших   засобів   реабілітації  (крім 
протезних виробів) проводиться підприємствами за зверненням
місцевих органів праці та соціального захисту населення.



     Ремонт протезних   виробів   проводиться   підприємствами  за 
зверненням інваліда, іншої особи чи їх законного представника.



     45. Технічний та інший  засіб  реабілітації  (крім  протезних 
виробів), яким забезпечено інваліда або іншу особу за рахунок
коштів державного бюджету, може бути достроково замінений на
підставі акта про недоцільність проведення його ремонту,
складеного підприємством або довідки відповідного органу про
викрадення, а також в інших випадках на підставі наказу
Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки
Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення
обласних, Головного управління соціального захисту населення
Київської та управління праці та соціального захисту населення
Севастопольської міських держадміністрацій.



     46. У разі зміни антропометричних розмірів кукси інваліда  чи 
дитини-інваліда, який користується протезом модульного типу,
підприємство замінює куксоприймач та комплектувальні вироби до
нього на підставі висновку комісії, яка складається з фахівців
зазначеного підприємства, з обов'язковим занесенням інформації про
таку заміну до банку даних та картки протезування. Строк
експлуатації зазначеного виробу продовжується на гарантійний строк
замінених вузлів.



     Заміна протезно-ортопедичних   виробів  раніше  встановленого 
строку проводиться за медичними показаннями на підставі висновку
МСЕК або ЛКК, а також у разі недоцільності проведення ремонту
виробу, підтвердженої актом комісії підприємства.



     47. Ремонт  технічного  або   іншого   засобу   реабілітації, 
гарантійний строк експлуатації якого не закінчився, проводиться
підприємством за рахунок власних коштів.



     Післягарантійному ремонту підлягає технічний та  інший  засіб 
реабілітації, строк експлуатації якого:



     не закінчився; 



     закінчився, але черга інваліда чи іншої особи на забезпечення 
новим засобом реабілітації не настала.



     Післягарантійний ремонт   проводиться   за   рахунок   коштів 
державного бюджету.



     Закупівля послуг  для  проведення  післягарантійного  ремонту 
технічних або інших засобів реабілітації здійснюється в
установленому законодавством порядку.



     48. Підприємства  заносять  до  банку  даних  інформацію  про 
ремонт технічних та інших засобів реабілітації.



              Формування, розміщення та фінансування 
державного замовлення на виготовлення, постачання,
зберігання і ремонт технічних
та інших засобів реабілітації



     49. Формування   державного   замовлення   на   виготовлення, 
постачання, зберігання і ремонт технічних та інших засобів
реабілітації за рахунок коштів державного бюджету здійснюється
Мінпраці разом з Фондом соціального захисту інвалідів у порядку,
встановленому законодавством на підставі даних Міністерства праці
та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних
управлінь праці та соціального захисту населення обласних,
Головного управління соціального захисту населення Київської та
управління праці та соціального захисту населення Севастопольської
міських держадміністрацій, у тому числі тих, що надійшли з бази
даних.



     50. Відповідно до визначеного обсягу державного замовлення на 
технічні та інші засоби реабілітації, передбаченого для
забезпечення окремих категорій населення зазначеними засобами,
Мінпраці разом з Фондом соціального захисту інвалідів визначає
згідно із законодавством підприємства та укладає з ними договори
про виготовлення, постачання, зберігання і ремонт технічних та
інших засобів реабілітації.



     Технічні вимоги до технічних та  інших  засобів  реабілітації 
для інвалідів по слуху і зору визначаються з урахуванням
пропозицій відповідно центрального правління УТОГ і центрального
правління УТОС.



     Перелік підприємств і квартальний графік постачання технічних 
та інших засобів реабілітації (крім протезних виробів, захисних
засобів, що надягаються на тіло, засобів пересування, що
виготовляються за індивідуальним замовленням) Фонд соціального
захисту інвалідів надсилає Міністерству праці та соціальної
політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та
соціального захисту населення обласних, Головному управлінню
соціального захисту населення Київської та управлінню праці та
соціального захисту населення Севастопольської міських
держадміністрацій.



     У разі необхідності Мінпраці  або  за  його  дорученням  Фонд 
соціального захисту інвалідів проводить перерозподіл кількості
технічних та інших засобів реабілітації, які закуповуються за
рахунок державних коштів.



     51. Оплата   виготовлених   та   поставлених   підприємствами 
технічних та інших засобів реабілітації проводиться Фондом
соціального захисту інвалідів відповідно до укладених із
зазначеними підприємствами договорів на підставі:



     реєстрів бази даних на видані протезні вироби за формами,  що 
затверджуються Мінпраці, та актів приймання-передачі робіт
(надання послуг);



     актів приймання-передачі   робіт   (надання   послуг),    які 
підтверджуються актами приймання-передачі товарів, підписаними
відповідальними особами Міністерства праці та соціальної політики
Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та
соціального захисту населення обласних, Головного управління
соціального захисту населення Київської та управління праці та
соціального захисту населення Севастопольської міських
держадміністрацій, - на інші технічні засоби реабілітації.



     52. Фонд  соціального  захисту  інвалідів має право проводити 
попередню оплату підприємствам, якщо це передбачено договором, на
строк, визначений законодавством. Розмір попередньої оплати не
може перевищувати 20 відсотків річного обсягу державного
замовлення на виготовлення і постачання протезно-ортопедичних
виробів, ортопедичного взуття, технічних засобів реабілітації
інвалідів та інших осіб.



     53. Працівники  місцевих органів праці та соціального захисту 
населення і підприємств несуть в установленому порядку
відповідальність за конфіденційність інформації щодо забезпечення
інвалідів та інших осіб технічними та іншими засобами
реабілітації.




                                    ЗАТВЕРДЖЕНО 
постановою Кабінету Міністрів України
від 29 листопада 2006 р. N 1652 ( 1652-2006-п )
(у редакції постанови Кабінету Міністрів України
від 12 листопада 2008 р. N 1015



                             ПЕРЕЛІК 
технічних та інших засобів реабілітації, якими
забезпечуються окремі категорії населення




------------------------------------------------------------------
|     Найменування виробу      |Строк, на |Кількість, |Код       |
|                              |який      |одиниць    |згідно з  |
|                              |видається |(для       |ISO 9999  |
|                              |виріб,    |взуття -   |          |
|                              |років     |пар)       |          |
|----------------------------------------------------------------|
|                  Протезно-ортопедичні вироби                   |
|----------------------------------------------------------------|
|1.  |Система ортезів на       |          |           |  06 03   |
|    |хребет(1):               |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на                |    1     |     1     | 06 03 03 |
|    |крижово-клубовий відділ  |          |           |          |
|    |хребта                   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на                |    1     |     1     | 06 03 06 |
|    |попереково-крижовий      |          |           |          |
|    |відділ хребта (бандажі,  |          |           |          |
|    |пояси, ремені)           |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на грудний,       |    3     |     1     | 06 03 09 |
|    |поперековий і крижовий   |          |           |          |
|    |відділи хребта (корсети) |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на шийний відділ  |    1     |     1     | 06 03 12 |
|    |хребта (головотримачі)   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на шийний і       |    1     |     1     | 06 03 15 |
|    |грудний відділи хребта   |          |           |          |
|    |(коректори постави,      |          |           |          |
|    |реклінатори, корсети)    |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на шийний,        |    3     |     1     | 06 03 18 |
|    |грудний, поперековий і   |          |           |          |
|    |крижовий відділи хребта  |          |           |          |
|    |(корсети), у тому числі  |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези для сидіння       |    2     |     1     | 18 09 31 |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|2.  |Система ортезів на верхні|          |           |  06 06   |
|    |кінцівки:                |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |шарнірні (апарати)       |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |безшарнірні (тутори)(1)  |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на пальці         |   2,5    |     1     | 06 06 03 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на кисть          |   2,5    |     1     | 06 06 06 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на зап'ясток-кисть|   2,5    |     1     | 06 06 12 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на                |   2,5    |     1     | 06 06 13 |
|    |зап'ясток-кисть-пальці   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на лікоть         |   2,5    |     1     | 06 06 15 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на                |   2,5    |     1     | 06 06 19 |
|    |лікоть-зап'ясток-кисть   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на передпліччя    |   2,5    |     1     | 06 06 20 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на плече          |   2,5    |     1     | 06 06 21 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на плече-лікоть   |   2,5    |     1     | 06 06 24 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на                |   2,5    |     1     | 06 06 30 |
|    |плече-лікоть-зап'ясток-  |          |           |          |
|    |кисть, у тому числі      |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |компресійний рукав при   |    1     |     1     |          |
|    |лімфодемі(1)             |          |           |          |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|3.  |Система ортезів на нижні |          |           |  06 12   |
|    |кінцівки:                |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |шарнірні (апарати)       |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |безшарнірні (тутори)(1)  |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на стопу          |   2,5    |     1     | 06 12 03 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |безшарнірні              |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на                |   2,5    |     1     | 06 12 06 |
|    |гомілковостопний         |          |           |          |
|    |суглоб - стопу           |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на колінний суглоб|   2,5    |     1     | 06 12 09 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на колінний -     |   2,5    |     1     | 06 12 12 |
|    |гомілковостопний         |          |           |          |
|    |суглоби - стопу          |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на гомілку        |   2,5    |     1     | 06 12 13 |
|    |безшарнірні              |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на тазостегновий  |   2,5    |     1     | 06 12 15 |
|    |суглоб                   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на тазостегновий -|   2,5    |     1     | 06 12 16 |
|    |колінний суглоби         |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на стегно         |   2,5    |     1     | 06 12 17 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |безшарнірні              |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на тазостегновий -|   2,5    |     1     | 06 12 18 |
|    |колінний -               |          |           |          |
|    |гомілковостопний         |          |           |          |
|    |суглоби - стопу          |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ортези на грудний,       |    2     |     1     | 06 12 19 |
|    |поперековий відділи      |          |           |          |
|    |хребта,                  |          |           |          |
|    |тазостегновий-колінний-  |          |           |          |
|    |гомілковостопний         |          |           |          |
|    |суглоби-стопу            |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |шарнірні                 |          |           |          |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|4.  |Система протезів верхніх |          |           |  06 18   |
|    |кінцівок(2):             |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези кисті (протези   |    3     |     1     |06 18 03  |
|    |після ампутації на різних|          |           |          |
|    |рівнях кисті)            |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези після вичленення |    3     |     1     |06 18 06  |
|    |в промене-зап'ястковому  |          |           |          |
|    |суглобі                  |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези передпліччя      |    3     |     1     |06 18 09  |
|    |(протези після ампутації |          |           |          |
|    |нижче ліктя)             |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези після вичленення |    3     |     1     |06 18 12  |
|    |в ліктьовому суглобі     |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези плеча (протези   |    3     |     1     |06 18 15  |
|    |після ампутації вище     |          |           |          |
|    |ліктя)                   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези після вичленення |    3     |     1     |06 18 18  |
|    |в плечовому суглобі      |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези після            |    3     |     1     |06 18 21  |
|    |міжлопатково-грудної     |          |           |          |
|    |ампутації                |          |           |          |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|5.  |Система протезів нижніх  |          |           |  06 24   |
|    |кінцівок(2):             |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези стопи (протези   |    3     |     1     | 06 24 03 |
|    |після ампутації в різних |          |           |          |
|    |частинах стопи)          |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези після вичленення |    3     |     1     | 06 24 06 |
|    |в гомілковостопному      |          |           |          |
|    |суглобі                  |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези гомілки (протези |    3     |     1     | 06 24 09 |
|    |після ампутації нижче    |          |           |          |
|    |колінного суглоба)       |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези після вичленення |    3     |     1     | 06 24 12 |
|    |в колінному суглобі      |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези стегна (протези  |    3     |     1     | 06 24 15 |
|    |після ампутації вище     |          |           |          |
|    |колінного суглоба)       |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези після вичленення |    3     |     1     | 06 24 18 |
|    |в тазостегновому суглобі |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези після резекції   |    3     |     1     | 06 24 21 |
|    |таза                     |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |протези після резекції   |    3     |     1     | 06 24 24 |
|    |таза та прямої кишки     |          |           |          |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|6.  |Протези молочної залози  |   1,5    |     1     | 06 30 18 |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|7.  |Ортопедичне взуття (за   |    1     |     2     | 06 33 06 |
|    |видами деформацій, вад та|          |           |          |
|    |патологічними            |          |           |          |
|    |відхиленнями від К1 до   |          |           |          |
|    |К20, у тому числі        |          |           |          |
|    |допоміжне взуття)        |          |           |          |
|----------------------------------------------------------------|
|      Спеціальні засоби для самообслуговування та догляду       |
|----------------------------------------------------------------|
|8.  |Допоміжні засоби для     |          |           |    09    |
|    |особистого догляду та    |          |           |          |
|    |захисту:                 |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |захисні засоби, що       |          |           |  09 06   |
|    |надягаються на тіло      |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |засоби для захисту       |    1     |     1     | 09 06 12 |
|    |області ліктьового       |          |           |          |
|    |суглоба або верхньої     |          |           |          |
|    |кінцівки (налокітники)   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |засоби для захисту кистей|    2     |     1     | 09 06 15 |
|    |рук (рукавиці)           |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |засоби для захисту       |    1     |     1     | 09 06 18 |
|    |області колінного суглоба|          |           |          |
|    |або нижньої кінцівки     |          |           |          |
|    |(наколінники)            |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |засоби для захисту тулуба|          |           | 09 06 24 |
|    |або всього тіла:         |          |           |          |
|    |- кінцівок, частин тіла  |    1     |     1     |          |
|    |(подушки абдукційні,     |          |           |          |
|    |косинки, обтуратори,     |          |           |          |
|    |суспензорії)             |          |           |          |
|    |- чохли для кукс верхніх |    1     |     6     |          |
|    |і нижніх кінцівок(3)     |          |           |          |
|    |- оболонки, в тому числі |    1     |     2     |          |
|    |гелеві, для кукс верхніх |          |           |          |
|    |та нижніх кінцівок(4)    |          |           |          |
|    |- вкладиші із силіконової|    1     |     1     |          |
|    |композиції для кукс      |          |           |          |
|    |верхніх та нижніх        |          |           |          |
|    |кінцівок(4)              |          |           |          |
|    |- подушки протипролежневі|    1     |     1     |          |
|    |- ліфи для кріплення     |   1,5    |     3     |          |
|    |протезів молочної        |          |           |          |
|    |залози(3)                |          |           |          |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|9.  |Засоби для одягання та   |          |           |  09 09   |
|    |роздягання:              |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |засоби для одягання      |    4     |     1     | 09 09 03 |
|    |шкарпеток, колготок,     |          |           |          |
|    |панчіх                   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ріжки і пристосування для|    4     |     1     | 09 09 06 |
|    |знімання та одягання     |          |           |          |
|    |взуття                   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |тримачі для одягу        |    4     |     1     | 09 09 09 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |гачки або захоплювачі для|    4     |     1     | 09 09 12 |
|    |одягання та роздягання   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |пристосування для        |    4     |     1     | 09 09 15 |
|    |застібання блискавок     |          |           |          |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|10. |Допоміжні засоби для     |          |           |  09 12   |
|    |особистої гігієни:       |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла-стільці (на       |    4     |     1     | 09 12 03 |
|    |колесах і без них)       |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |сидіння на унітаз        |    4     |     1     | 09 12 09 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |сидіння-надставки на     |    4     |     1     | 09 12 12 |
|    |унітаз                   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |щипці для                |    4     |     1     | 09 12 27 |
|    |туалетного паперу        |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |стільці, табурети,       |    4     |     1     | 09 33 03 |
|    |сидіння для ванни та     |          |           |          |
|    |душу, східці, підставки  |          |           |          |
|    |для ванни, умивальники   |          |           |          |
|----------------------------------------------------------------|
|            Допоміжні засоби для особистої рухомості            |
|----------------------------------------------------------------|
|11. |Засоби для ходіння,      |          |           |  12 03   |
|    |керовані однією рукою(4):|          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |палиці                   |    2     |     1     | 12 03 03 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |палиці з трьома або      |    2     |     1     | 12 03 16 |
|    |більше ніжками           |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |милиці ліктьові          |    3     |     2     | 12 03 06 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |милиці з опорою на       |    3     |     2     | 12 03 09 |
|    |передпліччя              |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |милиці пахвові           |    3     |     2     | 12 03 12 |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|12. |Засоби для ходіння,      |          |           |  12 06   |
|    |керовані обома руками:   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ходунки-рамки            |    4     |     1     | 12 06 03 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ходунки на колесах       |    4     |     1     | 12 06 06 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ходунки-стільці          |    4     |     1     | 12 06 09 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ходунки-столи            |    4     |     1     | 12 06 12 |
|----------------------------------------------------------------|
|                     Засоби для пересування                     |
|----------------------------------------------------------------|
|13. |Крісла колісні(5):       |          |           |  12 21   |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з ручним  |    4     |     1     | 12 21 03 |
|    |керуванням, які          |          |           |          |
|    |приводяться в рух        |          |           |          |
|    |супроводжуючою особою    |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    4     |     1     | 12 21 06 |
|    |подвійним ручним         |          |           |          |
|    |керуванням від задніх    |          |           |          |
|    |коліс                    |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    4     |     1     | 12 21 09 |
|    |подвійним ручним         |          |           |          |
|    |керуванням від передніх  |          |           |          |
|    |коліс                    |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    3     |     1     | 12 21 12 |
|    |дворучним керуванням,    |          |           |          |
|    |важільним приводом на    |          |           |          |
|    |задні колеса             |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    3     |     1     | 12 21 12 |
|    |одноручним керуванням,   |          |           |          |
|    |важільним приводом на    |          |           |          |
|    |задні колеса             |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    3     |     1     | 12 21 12 |
|    |дворучним керуванням,    |          |           |          |
|    |важільним приводом на    |          |           |          |
|    |передні колеса           |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    3     |     1     | 12 21 12 |
|    |одноручним керуванням,   |          |           |          |
|    |важільним приводом на    |          |           |          |
|    |передні колеса           |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні інші (з   |    3     |     1     | 12 21 12 |
|    |подвійним ручним         |          |           |          |
|    |керуванням та механічним |          |           |          |
|    |приводом)                |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    3     |     1     | 12 21 15 |
|    |однобічним ручним        |          |           |          |
|    |керуванням без привода   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з ножним  |    3     |     1     | 12 21 18 |
|    |керуванням               |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні, які      |    8     |     1     | 12 21 21 |
|    |керуються супроводжуючою |          |           |          |
|    |особою, з приводом, який |          |           |          |
|    |приводиться в рух        |          |           |          |
|    |електричним двигуном     |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    8     |     1     | 12 21 24 |
|    |електричним приводом та  |          |           |          |
|    |ручним керуванням на     |          |           |          |
|    |задні колеса             |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    8     |     1     | 12 21 24 |
|    |електричним приводом та  |          |           |          |
|    |ручним керуванням на     |          |           |          |
|    |передні колеса           |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    8     |     1     | 12 21 27 |
|    |електричним приводом та  |          |           |          |
|    |сервокеруванням на задні |          |           |          |
|    |колеса                   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |крісла колісні з         |    8     |     1     | 12 21 27 |
|    |електричним приводом та  |          |           |          |
|    |сервокеруванням на       |          |           |          |
|    |передні колеса           |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |дошки для пересування    |    1     |     1     | 12 27 15 |
|    |(коляски малогабаритні)  |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |триколісні велосипеди    |    4     |     1     | 12 18 06 |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|14. |Допоміжні засоби для     |          |           |  12 30   |
|    |переміщення або переносу:|          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |поручні                  |    8     |     1     | 12 30 09 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |мотузкові сходи          |    2     |     1     | 12 30 12 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |кошики (стільці) для     |    2     |     1     | 12 30 18 |
|    |переносу                 |          |           |          |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|15. |Допоміжні засоби для     |    8     |     1     |  12 36   |
|    |підйому                  |          |           |          |
|----------------------------------------------------------------|
|                       Меблі та оснащення                       |
|----------------------------------------------------------------|
|16. |Меблі:                   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |столи (робочі,           |    6     |     1     |  18 03   |
|    |приліжкові, столи-парти, |          |           |          |
|    |стійки-парти, стійки,    |          |           |          |
|    |підставки)               |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |меблі для сидіння        |    3     |     1     |  18 09   |
|    |(стільці, табурети,      |          |           |          |
|    |спеціальні меблі)        |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |ліжка (ліжка-підйомники) |    10    |     1     |  18 12   |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |матраци протипролежневі  |    3     |     1     | 18 12 18 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |стінки шведські дитячі   |пожиттєво |     1     |          |
|----+-------------------------+----------+-----------+----------|
|17. |Оснащення:               |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |перила та поручні, у тому|    8     |     1     | 18 18 03 |
|    |числі комбіновані        |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |брусся, руків'я, опори   |    8     |     1     | 18 18 06 |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |пристосування для        |    8     |     1     |  18 21   |
|    |відчинення дверей і вікон|          |           |          |
|----------------------------------------------------------------|
|    Спеціальні засоби для спілкування та обміну інформацією     |
|----------------------------------------------------------------|
|18. |Спеціальні засоби для    |          |           |    21    |
|    |орієнтування, спілкування|          |           |          |
|    |та обміну інформацією:   |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |магнітофони              |    5     |     1     |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |диктофони                |    5     |     1     |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |годинники (за вибором):  |          |           |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |механічні                |    5     |     1     |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |електронні               |    2     |     1     |          |
|    |-------------------------+----------+-----------+----------|
|    |мобільні телефони для    |    5     |     1     |          |
|    |письмового спілкування   |          |           |          |

------------------------------------------------------------------



Дивіться також

 

Інформаційні послуги