Вже майже 10 місяців Україна бореться за життя, волю та незалежність. Ми гідно даємо опір ворогу, який століттями хотів винищити українців. 

Наші предки завжди боролися з московськими загарбниками, ще наші діди в рядах ОУН та УПА хотіли здолати ворога та вигнати зі своєї землі. До нашого часу дійшло безліч спогадів та речей, які символізують боротьбу та ідентичність.

Зокрема, серед численних експонатів основного фонду Борщівського обласного краєзнавчого музею значне місце займають ті, що розповідають про шалену та нерівну боротьбу підпілля ОУН на Борщівщині в далеких 40-50-х роках ХХ століття. 

Завдяки збиральницькій роботі працівникам музею вдалося отримати родинні світлини повстанців,  документи, спогади, як самих учасників визвольного руху, так і їх родичів. Серед особливих знахідок - вишиті сорочки. 

Сьогодні розповімо про одну із таких сімейних реліквій та про її власника. Ця сорочка, що на фото, належала Василю Кормишу з с. Пищатинці 1914 р.н., члену ОУН. Вишила її для підпільника рідна сестра Марія Свєнтах десь у середині 30 років. Саме вона  і зберегла її у своїй скрині після смерті брата. У музей сорочку передала внучка пані Марії – Наталя Николин, науковий працівник музею, яка записала цю трагічну історію. 

Сім’я Кормишів була однією з активних українських родин у селі. Батько Григір володів чудовим голосом та дякував у місцевій церкві. Всі п’ятеро дітей успадкували співочий талант батька, через що у селі до них прикріпилося прізвисько "дячки". Брат Іван загинув на фронті, Михайло помер від тифу. Василеві та Григорію випала доля загинути у боротьбі за незалежність України. Першим поліг Григорій, який був станичним ОУН на псевдо "Зорян". Він загинув в 1946 році  у бою з військами МДБ у сусідньому с. Стрілківці. Його тіло більшовики з іншими вбитими повстанцями привезли на упізнання під пищатинську церкву. Односельці  в один голос заперечували, що це хлопці з їх села, щоб не наражати  родину на небезпеку. Тоді тіла вивезли до Борщева. Власник вишиванки Василь загинув у 1949 р. За чиїмсь доносом криївку, що була викопана на сімейному полі поблизу с. Юр’ямполя, вистежила група облавників. На вимогу емдебістів здатися та вийти зі схованки, котрийсь з побратимів віджартувався: «Нас Кормиш не пускає». Щоб  ворог не отримав їх живими,  повстанці підірвалися гранатою. 

Сестра Марія була неодноразово допитана органами РВ МДБ. За спогадами жінки, одного разу її вивели в поле та погрожували вбити, якщо вона не зізнається, де її брати. Сьогодні ця борщівська вишиванка є єдиним спомином про героїчну боротьбу братів Кормишів, які віддали своє життя за вільну та незалежну Україну.