Історію, яку повинен прочитати й запам’ятати кожен…

Невигадана історія про заміновану дорогу, жорстокі вбивства, крики про допомогу й безстрашних людей. Українських людей, котрі ризикуючи своїм життям, евакуйовували людей з Київщини.

Леонід Миколайович Семиволос - водій шкільного автобуса. Він вивіз понад 950 людей, і всі вони були з різних місцевостей. Тут і Гостомель, Буча, Чернігів, Ірпінь, смт Борова, смт Макарів, смт. Немішаєве, смт. Ворзель, села: Шевченкове, Богданівка, Романівка.

• Це було 5 березня, тоді нам повідомили, що потрібна допомога, треба рятувати людей. Ні я, ні мої колеги не відмовилися, але страшно було, кажу відверто. Добре пам’ятаю, як на блокпості російський військовий зібрав мобільні телефони у водіїв, потім поклав їх до пакету і…розстріляв. Ми бачили по дорозі покинуті автівки, речі людей, все завмерло, ніби час зупинився. Моторошно було… Першочергово ми намагалися вивезти якомога більше людей, насамперед дітей та жінок. Добре пам’ятаю Бучу. Ми колоною їхали, а за метрів тридцять стояв російський танк, який гатив по багатоповерхівці. Цегла й інші залишки падали на автобуси. Кожен мав маршрут й відхилитися від нього – зась, бо попадеш на російські БТРи і солдат, які не думаючи, випустять кулю в спину, - розповідає очевидець.
• 
  

Водій з жахом згадує про Бучу і людей, які не вмістилися до автобусу та йшли за ним пішки.

• Найважче було вивозити людей з Чернігова. Здавалося б, що кожен клаптик дороги замінований. Ми вивозили людей звідти разів чотири. Втомлені, голодні і холодні, але ніхто не втрачав пильності. 380 км бездоріжжя, і страх, але не за своє життя, а за те, що пального не вистачить… Вивозили також хворих людей, а для москалів поняття гуманітарний коридор не існує. В салоні люди з інвалідністю, в когось хворі нирки, хтось не ходячий. Їхали по практично непридатному мосту, але проскочили. Опісля росіяни і його взірвали… Їдемо, а з-під землі осколки, міни навкруги. Один автобус заглох, але людей порозсаджували по інших. Сам транспортний засіб покинули, ніхто про майно не думав, аби вижити і вибратися. Евакуації було багато, перед очима досі обличчя людей, переляканих, але сміливих, бо це Україна.,- ділиться Леонід Миколайович.

Україна – країна сміливих людей!