«Вирвані з корінням»: у Тернополі вшанували пам’ять депортованих українців

У День пам’яті українців - жертв примусового виселення у 1944–1951 роках у Тернополі відбувся мітинг-реквієм з нагоди 80-х роковин примусового переселення українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини.

Біля пам’ятника жертвам депортації в сквері Андрея Шептицького зібралися представники лемківської спільноти, обласної та міської влади, громадськість.

У заході взяв участь начальник Тернопільської обласної військової адміністрації В’ячеслав Негода.

«Ми вшановуємо пам’ять українців, які у 1944–1951 роках були примусово виселені з Лемківщини та інших етнічних територій сучасної Польщі. Сотні тисяч людей пережили репресії, конфіскацію майна, втрату домівок і рідної землі, довгий шлях у товарних вагонах до невідомості. Багато з них — загинули. Але сьогодні — це не лише день пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму, а й урок для сучасного покоління. Як бачимо: чи комуністична, чи шовіністична — будь-яка імперська система однаково зневажає людське життя. Нині, як і 80 років тому, той самий ворог — російська федерація — чинить злочини проти українців: депортує, переслідує, знищує українців на тимчасово окупованих територіях. Це — продовження політики тоталітаризму та етнічного геноциду.

Наш обов’язок — бути єдиними, щоб бути сильними. Пам’ятати про цю трагедію. Наша сила — в єдності та вірі в перемогу. І ми зобов’язані передавати наступним поколінням правду про ці трагічні сторінки історії», — зазначив у своєму виступі В’ячеслав Негода.

Священники відслужили панахиду, після чого учасники мітингу-реквієму поклали квіти до підніжжя пам’ятника.

Довідково:

Підставою для примусової депортації українців із рідних земель, де вони споконвіку проживали, стало встановлення наприкінці Другої світової війни нового польсько-радянського кордону. У зв’язку з цим, у 1944 році, комуністичні режими Української РСР і Польської Народної Республіки уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського — з території Польщі до УРСР, а польського — з території України до Польщі.

Військові операції проти мирного населення перетворилися на масові репресії. Етнічні українці зазнали обмеження прав, заборони на повернення до рідних земель, втрати домівок, а багато хто — і життя. Під загрозою знищення опинилися цілі етнокультурні групи українського народу через обмеження соціальних, політичних, економічних і культурних прав.

За даними Українського інституту національної пам’яті, внаслідок переселень і депортацій у 1944–1951 роках своїх домівок було позбавлено близько 750 тисяч українців. Їх виселяли в різні регіони УРСР — від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини. Територія розселення охопила 17 областей.

Чи не найбільше депортованих осіло на Тернопільщині — майже 200 тисяч, переважно переселенці з Надсяння та Лемківщини.

29 липня 2025 року Президент України Володимир Зеленський підписав закон, яким офіційно визнано депортованими громадян України, примусово переселених у 1944–1951 роках із території Польської Народної Республіки до СРСР — з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини.