Під час двотижневого моніторингу (16.03 – 29.03) інформаційного поля на предмет дезінформації, Український центр безпеки та співпраці зафіксував подальші спроби ворожої пропаганди видати осіб, які самовільно залишили частини за “героїв” та дедалі системніший спротив мобілізаційним заходам.
Самовільне залишення частини та базова військова підготовка
Тема самовільного залишення частини залишається однією з домінуючих в українському інформаційному просторі. Відзначено значне зростання загального обсягу згадувань – +26% у порівнянні з минулим періодом. Цифра у понад 1 млн взаємодій свідчить про високу інтенсивність поширення теми та її активне обговорення у соцмережах.
СЗЧ продовжує фреймуватися ворогом, як “порятунок”, “відновлення справедливості” та “вимушений протест” проти мобілізації та дій командирів. Присутні і деякі контрнаративи, які пояснюють ситуацію “управлінськими проблемами” або нестачею компетентності серед командирів і браком довіри у підрозділі. Найвіральніші інформаційні приводи заявляли, що головною причиною СЗЧ є “бусифікація” громадян, а держава, нібито, зацікавлена лише у “каральних функціях”. Коментарі демонструють високий рівень радикалізації, включно із закликами фізичних нападів на представників держави через емоційне співчуття і зображення України, як “держави-гетто”. Деякі популярні акаунти з російською пропискою (153 млн переглядів на 213 тисяч підписників) прямо закликають українців у навчальних центрах “брати зброю, дезертирувати та чинити збройний спротив ТЦК” – фактично починати громадянську війну або про “примусову депортацію та утилізацію” українців, які живуть на Заході.
Навіть вчинення тяжких злочинів особами у СЗЧ (як випадок із вбивством поліцейського у Слов’янську під час перевірки документів) інтерпретується 78% авдиторії, як “акт спротиву”, а злочинець – героїзується, бо ж “довели людину”. Існує реальний ризик наслідування подібних дій. Агресор активно поширює асоціацію “служба = тюрма”, натякаючи, що виходу для мобілізованих бійців нема, а люди в Україні позбавлені будь-яких прав.Така інтерпретація перетворює заходи дисципліни за скоєне правопорушення у доказ “репресій” з боку держави. Таким чином, СЗЧ залишається, як єдиний спосіб вирватись із замкнутого кола. Високий рівень залучення до обговорення теми СЗЧ (понад 1,02 млн взаємодій) вказує на масовий резонанс та зростання радикальних настроїв.
Дуже часто в цьому контексті можна спостерігати дегуманізацію поліцейських і представлення конфліктів із особами у СЗЧ, як “внутрішнього фронту”, де звичайні люди “борються з системою”, яка ворожа до власних громадян. Посилюється антагонізм між діючими військовими та “ухилянтами” через втому від фронту та відсутність ротацій.
Цьому був присвячений і анонс від міністра оборони України Михайла Федорова (25. Він став віральним, отримавши 1,2 млн переглядів та 82 тисячі взаємодій. Ворог намагався показати потенційні позитивні нововведення, як “довічну службу”, щоб посилити внутрішню дестабілізацію.
Загалом, тема СЗЧ характеризується домінуванням деструктивних наративів, які нормалізують і виправдовують дезертирство. Помічені ознаки скоординованих когнітивних атак, націлених на десакралізацію інституцій комплектування війська і руйнацію суспільного договору. Ворог намагається просувати деструктивні смисли через емоційні тригери, зокрема – страх.
Тема ж базової військової підготовки демонструвала стабільний рівень по інтенсивності обговорень, фон залишався конструктивним з акцентами на турботі, адаптації та підвищенні виживаності особового складу. Джерелом негативу став тренд про скасування БЗВП для студентів і заміну на предмет “Основи національногот спротиву”. Дехто подавав це під кутом “підготовки до уникнення служби в армії”, хоча насправді мова йде про кращу, глибшу та сучаснішу підготовку.
Командири 3 АК (армійського корпусу) та бригади Хартія у інтерв’ю на ютуб-каналі кажуть, що підготовка новобранців здійснюється, орієнтуючись на досвід найбільшої американської військової бази Форт-Брегг. Таким чином, формується образ інтелектуальної та високотехнологічної армії. Високу віральність показав репортаж про успішне впровадження нової моделі БЗВП, заснованій на сучасних тренуваннях, включно з Laser Tag та розбором різних ситуацій.
Наратив “якісна підготовка = виживання” підвищує довіру до інституцій та знижує невизначеність у потенційних рекрутів. Такий контент є прямим антидотом до ворожих закидів про “повну відсутність” підготовки. Однак, позитивний досвід висвітлення БЗВП залишається фрагментарним та потребує ширшого масштабування для протидії скептичним настроям.
Мобілізація, ТЦК та рекрутинг
Тема мобілізації зберігає переважно негативну тональність в українському інформпросторі, хоча тональність практично не змінилася – -90 замість -88 (NSR на основі ШІ). Вона охопила понад 10 млн користувачів, супроводжуючись системними кризовими кейсами. Побудована навколо них інформаційна реальність базується на маніпуляціях та елементах дезінформації: помічена вибіркова подача, виривання подій з контексту та їхню інтерпретацію у коментарях.
Основні дискусії, у тому числі поляризовані та емоційно заряджені, тривають у соцмережах, зокрема – Facebook. Там традиційно помічено залучення ворожих ботів та просування наративів російської пропаганди. Але точкою входу для фейків та дезінформації в український інформаційний та медіа-простір традиційно є Telegram.
Головним джерелом напруги і наскрізним наративом в цій темі досі лишається так звана “силова мобілізація”, яка не відповідає принципам рівності. Її розкручують у вигляді емоційних коротких відео з маніпулятивними коментарями і вірусним потенціалом. Відео повністю побудовані таким чином, щоб продемонструвати – мобілізація в Україні супроводжується порушеннями прав людини, а ТЦК, як структура, “становить небезпеку для громадян”. Агресія та недовіра до центрів комплектування і мобілізаційного процесу загалом лише зростають, а для “окремих людей” є “особливі” умови, до створення яких нібито причетний особисто президент Володимир Зеленський.
Водночас, навіть поверховий аналіз контенту свідчить, що він дуже часто є вирваним з контексту, не відображає реальні події, не враховують реальні порушення законодавства громадянами або їхній спротив представникам ТЦК, що час від часу закінчується фізичними ушкодженнями (але кейси формують образ системного насильства). Зокрема, стався інцидент у Ковелі, де працівники ТЦК зламали руку 60-річному громадянину, хоча той вже не підлягав мобілізації за віком.
У Одесі відбулося відразу кілька резонансних подій, які свідчать про радикалізацію протистояння у місті та регіоні: затримали цілу родину разом з немовлям, яке нібито отримало під час цього процесу травми, представники ТЦК наїхали автомобілем на літню жінку. По обом випадкам проводиться службова перевірка. Окремо, сталася стрілянина за участі чоловіка у розшуку за порушення правил військового обліку, який загинув внаслідок перестрілки із спецпідрозділом поліції КОРД. Також на військовослужбовця ТЦК напали з ножем (він отримав важкі поранення). Варто відзначити зростання кількості повідомлень про подібні інциденти саме з Одеси та Одеської області.
Одночасно, тенденція легітимізації насильства проти військових з боку цивільних-порушників мобілізаційного законодавства стає дедалі масовішою. Спрацьовує ефект натовпу з розмиванням відповідальності та “моральним виправданням” скоєння злочинів. Такі переконання дуже часто формуються під впливом ворожих ІПСО, які стимулюють деструктивну поведінку, сприяючи досягненню ворогом стратегічної мети – посилення внутрішньої напруги, зниженню довіри до державних інституцій і підриву оборонної спроможності.
Спростування та пояснення з боку ТЦК або з’являються запізніло або не мають такого ж охоплення, як саме повідомлення про інцидент. Саме тому запровадження єдиного каналу для оперативного роз’яснення резонансних випадків і кризових ситуацій все ще гостро потрібне. Як і загальнонаціонального інформаційного продукту (зокрема, відеогайду), який би пояснював алгоритми законної взаємодії громадян із представниками ТЦК, їхні права та обов’язки та відповідальність громадян за порушення мобілізаційного законодавства.
В результаті, все частіше ТЦК постає не як інституція, а як сторона конфлікту, яку маргіналізують та дегуманізують. У цьому процесі активно залучена російська пропаганда, ще більше радикалізуючи дискурс та формуючи уявлення внутрішнього конфлікту в Україні, ледь не громадянської війни – цивільних проти ТЦК. Причому, робиться це не лише прямо, а й опосередковано – через українських же “блогерів” та “псевдоекспертів” і використання штучного інтелекту для генерування фейкових відео для соцмереж.
Cпротив цивільних мобілізаційним заходам набуває ознак системного явища, іноді навіть масових сутичок. Події мають хаотичний, проте масовий характер і поширюються, як відео (що швидко набувають популярності). Формується модель поведінки, де силове реагування на законні вимоги є “допустимим”. А новини про реальне притягнення до відповідальності за це малопомітні.
Що створює уявлення про безкарність і передумови для подальшої ескалації напруги та насильства завдяки дезінформації, маніпуляціям, застосуванню ШІ для генерації контенту, включаючи навіть романтичний і створення пісень проти мобілізації. Подібні інформаційні вкиди спрямовані на посилення страху, недовіри та суспільного розколу. Стратегічно, їхня мета – дестабілізувати внутрішню ситуацію, підірвати довіру до лідерів держави та її інституцій, підірвати її обороноздатність (включно з влучаннями БПЛА у будівлі центрів комплектування, як це сталося на Чернігівщині та в Сумах 17 і 18 березня).
Варто зазначити про присутність двох абсолютно полярних точок зору щодо мобілізації в українському інформаційному просторі. З одного боку вона потрібна і безальтернативна, з іншого ж – вона нібито неефективна, бо “люди тікають у СЗЧ за першої ж нагоди”, а підготовка лише одного бійця коштує до 100 тисяч грн. Цікаво, що обидві позиції висловлюються представниками військового середовища (але мобілізацію все ж закликають поєднувати з рекрутингом). Такі різні погляди на ситуацію можуть загрожувати обороноздатності, оскільки створюють додаткові лінії напруги всередині системи.
Аналіз тональності рекрутингу впав на 15 пунктів і становить -60 (падіння з -45). Це свідчить про зростання негативу в обговоренні теми.
Питання єдності
Політичні лідери України та сама держава продовжують перебувати під ударом російської дезінформації. Зокрема, до старих тез про те, що “в Україні буде лише гірше”, “Зеленський – брехун і маріонетка” додалися нові: невдоволення через демонстрацію королю Великої Британії планшету з нібито безпековою ситуацією у повітряному просторі України і заклики до усунення Зеленського. Ворог розганяв наративи про “штучний голод”, “тотальну зраду” та “громадянську війну в Україні”. Системна повторюваність певних тем наводить на думку про координацію з метою підриву суспільної єдності.
Тональність цього блоку впала на 5 пунктів, підбираючись до небезпечної зони (було -87, стало -92) – тема залишається дуже контраверсійною та поляризуючою. Закидалися тези, нібито рішення президентам Зеленського про відправлення українських військових на Близький Схід є “незаконним, підриває обороноздатність та сприяє загибелі людей”. Хоча насправді Україна значно посилила свої позиції у важливому регіоні.
Такі пости націлені на системний підрив довіри до державних інституцій через застосування ботів в коментарях, емоційну подачу. Цього разу хвиля дезінформації була особливо добре організованою. Втім, головними дійовими особами стали вже знайомі обличчя: проросійські блогери, колишні військові, журналісти чи одіозні політики. Зокрема, свою діяльність проти України продовжують екснардеп 7-8 скликань Євгеній Мураєв (партія ОПЗЖ, “Наші”) та блогер Мирослав Олешко (обидва перебувають під санкціями РНБО), активно експлуатуючи теми “зради”, недовіри до політичного керівництва країни та “неефективності” держуправління. На сторінці колишнього народного депутата, а нині блогера під санкціями РНБО Ігоря Мосійчука закликали до “маршу миру” 14 червня, з явними ознаками підсилення ботами.
Набагато радикальніші заяви часто перетинають межу допустимого: один з блогерів у своєму контенті переходить від критики до прямих закликів усунути президента Володимира Зеленського, що узгоджується з методичками російських пропагандистів. Підсилюють цей сумнівний хор голосів анонімні або й підозрілі акаунти у соцмережах (зокрема, один з X/Twitter), які активно розносили історію з “планшетом для монарха” і навіть політики, як-то колишній спікер Верховної Ради Дмитро Разумков.
Взяті загалом, такі заяви створювали різко негативний фон, підриваючи довіру, розхитуючи опори суспільства, змушуючи людей сумніватися, навіть коли реальних підстав для цього немає. Чутливі теми (ППО, розмінування, Близький Схід) використовувались для тиску на військово-політичне керівництво України, разом з наративами про корупцію, економічну неспроможність та соціальну нестабільність (які корелюють з російськими вкидами).
Позитивна ж тональність, хай і з’являлася значно рідше, мала помітно скоординований характер і ця хвиля була якісною. Підкреслювалися успіхи української дипломатії у Великій Британії та на Близькому Сході і те, що “Україна тепер може бути гарантом безпеки і для більших держав” (хоча без спроб розколу суспільства теж не обійшлося, треба визнати), ефективність української протиповітряної оборони. Хоча наразі це лише спроби стримати ерозію довіри, яким потрібне масштабування і системність.
Інформпростір лишається вразливим та розколотим на два табори, які просувають абсолютно полярні наративи і кожен з яких має свою “армію прихильників” та лідерів суспільної думки.