Пам’ять, що стала молитвою: у Чорткові вшанували жертв Чортківсько-Уманської трагедії

Сьогодні ми говоримо про одну з найболючіших сторінок історії нашого краю. 85 років тому, в кінці червня 1941, Чортків накрила хвиля страху: без пояснень, без суду, без права на захист почали зникати люди — вчителі, лікарі, юристи, громадські діячі. Ті, хто був опорою українського суспільства. Загонами НКВС було заарештовано близько 2000 людей. Їх затримували без пояснень і будь-яких офіційних підстав. Частину — вивезли. Інших — закатували у Чортківській тюрмі. У перші дні липня 1941 року з тюрми вивели довгу колону людей - 954 в’язні — у невідомість. Піший етап прямував на схід. Майже дві сотні людей були розстріляні дорогою, решту стратили в Умані.

Це не просто подія з підручника. Це - долі тисяч людей, зруйновані родини, знищені покоління. Це - правда, яку ми не маємо права забути. 

У день вшанування пам’яті невинно закатованих жертв у Катедральному соборі Верховних апостолів Петра і Павла у Чорткові відбулась Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив Блаженніший Святослав. Під час спільної молитви він закликав не лише згадувати загиблих, а й самим зміцнюватись духовно:

«Ті дні були дуже кривавими в Західній Україні. І Чортків став чи не найбільшою та найстрашнішою катівнею. Сьогодні тут ми наче чуємо крик і плач тих людей: «Боже, ти – моя допомога! Господи, не забарись, прийди мені на поміч!» Тому ми з вами тут, щоб пам’ятати і молитись. Щоб пам’ять перетворити у молитву, яка звільняє від влади злого духа»,- сказав Блаженніший Святослав.

Після Літургії громада пам’ятною ходою вирушила до пам’ятника невинно закатованим у Чортківській тюрмі. Сотні людей пройшлись вулицями міста туди, звідки колись їхні земляки вирушли у свою останню, смертну дорогу. Біля пам'ятника відслужили панахиду та провели пам’ятне віче.

Начальник Тернопільської ОВА Тарас Пастух віддав шану тим, загинув за нашу свободу, за нашу незалежність, за гідність. Гідність бути українцями. Він наголосив, що пам'ять про злочини тоталітарного режиму особливо промовиста сьогодні, коли Україна знову переживає російську агресію.:

«Вони просто любили свій народ. Саме це найбільше ненавиділа російська імперія і хотіла знищити будь якою ціною. НКВС думав, що українці забудуть, що пам’ять помре. Але ми тут, і ми пам’ятаємо. Тому що часи змінюються, а методи імперії – ні, лише вдосконалюються. Вже зовсім скоро, 29 липня, ми вшановуватимемо жертв Оленівської трагедії. Коли росіяни підірвали тюрму, де утримували полонених з Азовсталі. І сьогоднішня подія є дуже важливою для нас саме своєю пам’яттю. Адже поки жива пам’ять, доти живуть наші Герої»,- сказав Тарас Пастух. 

Схиляючи голови перед пам'яттю невинно закатованих, ми молимося за їхній вічний спокій. Бо пам'ять, освячена молитвою, не дозволяє злу перемогти забуттям. Вона єднає покоління, зміцнює наш дух і нагадує: доки ми пам'ятаємо — доти живе правда.